Параджанов Сергій Йосипович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Параджанов
ArmenianStamps-157a.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Параджанов Сергій Йосипович (вірм. Սարգիս Հովսեփի Փարաջանյան; 9 січня 1924 — 20 липня 1990) — визначний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР (з 1990), лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1991, посмертно).

Цитати[ред.]

  • Найстрашніше — проґавити прекрасне![1]
  • Мені все життя щастило в тому сенсі, що ніколи не виходило зберігати фільми в тому вигляді, в якому я їх робив.[2]
  • Мною все життя рухає заздрість. Я заздрив красивим — і став привабливим, я заздрив розумним — і став несподіваним.[3]
  • Час великодушний і справедливий — він очищає пам'ять, знімає наклепи і образи із засуджених, воскрешає забутих, судить неправедних.[4]
  • Не знаю, що чекає на мене, але знаю, що хотів померти на Україні. Хоч би там як, а я їй багато чим завдячую. Вона велика і друга моя Батьківщина... [5]

Цитати про Параджанова[ред.]

  •  

Можливо це тому, що окрім кінематографічної мови, запропонованої Гріффітом та Ейзенштейном, кіносвіт не відкрив чогось революційно нового до появи стрічки «Колір граната» Параджанова, якщо не вважати невизнану кіномову фільму Бунюеля «Андалузький пес».[6]Михайло Вартанов

  •  

Зі смертю Параджанова світ кіно втратив одного зі своїх чарівників.[6]Федеріко Фелліні, Тоніно Гуерра, Бернардо Бертолуччі

  •  

У храмі кіно є зображення, світло і реальність, Сергій Параджанов був майстром і господарем цього храму…[6]Жан-Люк Годар

  •  

«Колір граната» Параджанова, на мій погляд одного з найкращих режисерів сучасності, вражає довершеністю краси…[6]Мікеланджело Антоніоні

  •  

Краса у творчості Сергія Параджанова має свої закони, свою територію, свою «біографію». Сам Параджанов навіть ображався, коли я йому казав, що, його картину «Колір граната» можна показувати хоч із кінця, хоч із середини, хоч перевертом. І в цьому її феноменальність! Тому що ця людина творила красу, вона була її бранцем. І звідси, можливо, всі її тріумфи й трагедії[7].

  Роман Балаян
  •  

Він дивувався: «Мене посадять?» — «Тебе, Сергійку, тебе...». Він не міг у це повірити. Він в одній особі — і ангел, і блудний син кінематографа[7].

  Роман Балаян
  •  

Параджанов був дуже оригінальний, несподіваний, імпульсивний, він був людиною східного типу. Але зовсім скоро ми порозумілися і почали прекрасно співпрацювати. Насправді про Параджанова у мене дуже різні спогади – і приємні, і не дуже. Але можу сказати одне: він був дуже цікавою, непересічною людиною, яка не любила радянську владу і відкрито демонструвала це[8].

  Мирослав Скорик

Див. також[ред.]

Джерела[ред.]