Тарантіно показав мені величезну кількість фільмів: японські і американські, італійське сміття і французький арт-хаус. Він показав мені цілу купу гонконгських фільмів, про які я не знав взагалі нічого, тому що я, звичайно, сноб, а він — ні. Тарантіно вміє знаходити цінність у всьому, відшукувати у купі лайна алмази[2].