Савка Мар'яна Орестівна

Савка Мар'яна Орестівна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Мар'яна Орестівна Савка (нар. 1973) — українська поетеса, дитяча письменниця, літературознавиця, публіцист, видавчиня.

Цитати

Бути слабкою для сучасної жінки — розкіш. [1]

В мене якийсь такий химерний внутрішній годинник. Попри те, що в мене бізнес, двадцять років непоганого досвіду у видавничій сфері та досить конструктивний мозок — я все одно людина такого джазового ритму.

Дитина не закриває для матері горизонтів, а навпаки, надихає на нові ідеї. [2]

Є письменники, навколо яких твориться власне середовище адептів. Наприклад, кажуть, що довкола Жадана багато епігонів, які намагаються писати, як Жадан. Та це непогано, коли одна потужна особистість справляє сильний вплив, і люди мимоволі починають подібно писати. Письменникам у кожному разі потрібна начитка — інша справа, що вона має бути з різних літератур, не тільки зі своєї.

Є така література, що приходить сама по собі. Вона може торкатися важких тем, але написана настільки добре, що, читаючи про трагедію, все одно смакуєш текст, відчуваєш від нього задоволення. Література має приносити задоволення. Тексти, у яких збігається задоволення інтелектуальних та емоційних потреб, стають подіями.

Загалом історія літератури, що в нас є, сягає приблизно два століття в глибину — проте вона пунктирна. А література вимагає щільного послідовного процесу перетікання, спадкоємності письма.

Коли зникли всі літературні події та фестивалі, ми одразу опинилися у вакуумі та зрозуміли, що якими б ми не були інтровертами (а письменники переважно інтроверти) — нам все одно потрібні хоча б короткочасні обійми людей, які нас розуміють, жива емоційна реакція аудиторії, ми маємо бачити людські очі.

Коли я вийшла на сцену після емоційної кризи, то зрозуміла, що маю бути тут, бо тут почуваюся найорганічніше. Кожній людині потрібно знайти таку територію органіки, бо ця територія і є джерелом сили.

Література імперій завжди мала шанси відбутися. А ми в Україні, яка до кінця минулого століття не мала незалежності, та ці тридцять років незалежності — насправді зовсім мало. Та, власне, зараз вони вже дають результат.

Людям дуже потрібне спілкування, а онлайн-спілкування — все ж таки ерзац. Під час пандемії ми перевели все своє життя в онлайн — і щастя, що були оці паперові книги, які можна замовити онлайн і отримати кур’єром. З ними можна жити та відчувати їхню присутність, доторкатися до паперу, класти біля ліжка.

Ми не знаємо, як любити цю країну, яка не любить нас. [3]

Моя внутрішня свобода потрібна мені для творчості — адже в мене є ще музика, малярство, і я хочу писати. Я не зможу цим всім займатися, якщо я буду людиною системи, ланочкою, вкладеною в якийсь ланцюг. Хоча я сама створюю великий ланцюг, яким є видавництво.

Письменник, який не має сильного емоційного досвіду, не знає, що таке смерть, розпач, втрата; який не знає, що таке кохання, від якого зриває голову, — як він це відтворить на папері?

Поезія приходить по дуже тонких струнах і клавішах, вона сама обирає місце й час. Не вірю, що поезію можна сконструювати. Так, сконструювати можна що завгодно, але це настільки інакший спосіб творення... Одна річ, коли вірші до тебе приходять, ти пропускаєш їх крізь себе та часто навіть не знаєш, про що це, та вони тобою ведуть. А можна конструювати, і тоді вийде просто набір красивих фраз.

Потрібно мати досвід, який дозволить вірогідно описати те, про що ти пишеш, і знання предмету. Тому справжні письменники часто, як і великі актори, займаються перевтіленням. Щоб написати, скажімо, історичний твір, треба не просто зануритися в архіви — треба фактично стати людиною того часу та тієї ситуації. Інакше читач матиме право сказати: «Не вірю».

Світ відповідає, якщо його запитувати. [4]

Телебачення — як один із найбільших маніпуляторів, керує низькими енергіями: нагорі зірки-оболонки з шоу-бізнесу, а внизу — упосліджені, нещасні люди, яких дедалі частіше роблять об’єктом реаліті-шоу. І вони беруть участь у тих шоу, щоб заробити гроші, показуючи убогість свого життя, побуту і думок. [5]

Ти більше не можеш ніде загубитися в цьому світі: в деяких країнах людину можна знайти за кілька хвилин, де б вона не була. Можна хіба що приймати цю реальність, щоб не збожеволіти. Дуже важливо боротися за свою внутрішню свободу. Письменник — це якраз той, хто має велику міру внутрішньої свободи.

У прозі чимало важить історія. Красиві тексти без історії не так чіпляють. Коли читач проживає добре написану історію, він опиняється всередині неї, іде поруч з героями, часто прогнозує якісь сюжетні ходи — і дуже важливо, як автор проведе його цими ходами, щоб читач не розчарувався.

Що сміливіше ти хочеш, то більше можливостей це реалізувати отримуєш. [6]

Я почала писати для дітей, бо в той час не знала жодного сучасного дитячого письменника, чию поезію я б знала, і вона б мені подобалася.