Павличко Богдана Михайлівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богдана Павличко
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Богдана Павличко (нар. 1987, Київ) — українська видавчиня, директорка видавництва «Основи»[1].

Цитати[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


З[ред.]

  •  

Зіткнувшись із глобальним хаосом, Україна рухається у правильному напрямку. Європейський вибір – це не лише шлях до економічного зростання, а й ціннісний драйвер для всього пострадянського світу. Це жорстка альтернатива авторитарності та націоналізму Путіна, Росії. Європейський вибір для українського суспільства – це найкраща організаційна ідея. Він стане світлом, що виведе нас із тунелю[2].

М[ред.]

  •  

Мені дуже пощастило народитися в такій родині. Пощастило мати таку маму, колосально талановиту. Це дуже багато дало. Дало можливість бути й феміністкою, і більш впевненою в собі. З такою мамою ти ростеш і не маєш меж. І це дуже класно, коли знаєш, що, в принципі, світ безмежний і ти можеш бути будь-ким. Ось за це дуже дякую своїй долі, і це те, що я хотіла б поширювати, пропагувати, давати своїм дітям, надихати дівчат[3].

  •  

Мені здається, що ми живемо в якусь таку дивну епоху постправди: чорне є білим, а біле є чорним, де треба заново відстоювати якісь очевидні речі. Але, значить, так і треба. Люди, не розуміючи, що таке фемінізм, вкладають у це якісь свої емоції, погляди, і відповідно цей термін стає негативно забарвленим. Я за рівні права чоловіків і жінок[3].

  •  

Мені здається, що робота майбутнього виглядає інакше. І життя щасливіше, якщо ми вимикаємо телефони. Якщо відкладаємо телефони. Якщо не дивимось у фейсбук. Коли ми просто тут і зараз з тими людьми, яких любимо. Адже, коли життя закінчується, робота не скаже тобі «дякую». І ти будеш жаліти, що не провів більше часу з тими, кого справді любиш[3].

Н[ред.]

  •  

На жаль, люди, які створюють шкільну програму, з якогось іншого світу. Тут погано все: від вибору творів до того, як подається література в хронологічному порядку, як вона викладається. Дітей не вчать думати вільно, ставити запитання, добре писати. Їм нав'язуються шаблони, ці шаблони потрібно зубрити[4].

  •  

Нам цікаво робити круті, вишукані, безумні, цікаві книги з дизайну, мистецтва, фотографії. Я розумію, що для них ринок усюди: у Токіо, Нью-Йорку, Колорадо, куди нещодавно замовили книжку Ukrainian Railroad Ladies. На жаль, в Україні дуже невеличкий ринок для подібних книжок, і ми зрозуміли, що потрібно сконцентруватися саме на цьому напрямі[3].

  •  

Нашій країні потрібно припинити створювати тільки щось одне з двох — або шароварщину, або дуже нецікавий образ для України. Такий, де говориться, що у нас є дороги, гори, моря, є освічені люди. Ми відрізняємося тим, що у нас дуже багато дивного, багато ексцентричного. Ми — пострадянська країна, в нас вирує ця дивна пострадянська естетика. Нам є чим привернути увагу іноземців[4].

С[ред.]

  •  

Саме в ситуації з українською літературою у багатьох завдяки школі складається враження, що література — вся лише про селян, які страждали на панщині, і це жахливий стереотип, з яким потім важко боротися. Ми бачимо свою місію в тому, щоб міняти імідж української літератури. Показувати, що вона класна, цікава, що існують твори іншого розряду[4].

  •  

Соцмережі псують життя, не роблять людей щасливими, а тільки створюють ілюзію спілкування. Там дуже багато зайвої інформації, яка і не потрібна вам абсолютно. Краще час, що залишився від роботи, провести разом з друзями, почитати, погуляти або нічого не робити, спостерігати за сонцем і небом[5].

У[ред.]

  •  

Україна – мій дім. Тут панує навіжений дух, такий собі «дикий Захід». В Україні нині присутні два світи. Один – радянський, з багатьма недоліками, корупцією, агресією. Другий – світ майбутнього, зі сміливими людьми, які творять революції, з креативним кластером, IT, сучасним бізнесом. Саме за цю еклектику я люблю Україну[2].

  •  

Україна – це країна сміливих людей, які не здаються. Наше суспільство надзвичайно стійке. Українців знищували голодом, ми зазнали величезних втрат під час Другої світової війни. Нашу культурну ідентичність руйнували політикою русифікації. Нова Україна постала в 1991 році, щоби розпочати одну з найбільш безпрецедентних соціальних мобілізацій у сучасній історії – рух за незалежність. Впевнена, що найкращі часи для України ще попереду[2].

  •  

У нашому суспільстві існує така стигма: якщо кажеш, що ти феміністка, то тебе будуть засуджувати. І тебе таки будуть засуджувати, тому що чомусь це дико казати. Мені здається, ми маємо не боятися казати, що ми за рівні права. Проблема існує, жінкам в Україні справді не просто. І так, я феміністка і, як кажуть, and so can you[3].

Ч[ред.]

  •  

Читати з дітьми — дуже важливо. Потрібно показувати дітям, що читання — частина сімейної традиції, частина сімейної культури, тоді вони самі будуть звикати до того, що книга — це нормально[4].

Я[ред.]

  •  

Я завжди була проти правил, які мені здавалися нелогічними. У нас одне життя і слід прожити його щасливо[5].

  •  

Я з самого дитинства протестувала проти штучно створених правил і формальностей[5].

  •  

Я завжди встигаю читати. Читати – це важливо й класно. І всі можуть, знов-таки and so can you. Якщо видалити з телефона фейсбук, то дуже багато знаходиться часу для читання[3].

  •  

Я мрію про прогресивну, демократичну, успішну Україну. Мрію про економічне зростання, якісну освіту та медицину для кожного українця. Впевнена, коли українці будуть заможні, а наші діти отримуватимуть добру освіту, нам не будуть страшні зовнішні вороги, як Росія[2].

  •  

Я намагаюся просто бути щасливою, проживати кожен день свідомо, цілісно, гармонійно. Робити щось, як би це не звучало банально або cheesy, що має якусь користь для суспільства[3].

  •  

Я пишаюсь українцями, які роблять країну кращою й зацікавлені не лише у власному збагаченні. Пишаюся соціально відповідальними бізнесами. Я горда за український бізнес, який, попри економічний занепад, проривається на іноземні ринки[2].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg