Перейти до вмісту

Оле Егберг Міккельсен

Матеріал з Вікіцитат
Оле Егберг Міккельсен
Стаття у Вікіпедії

Оле Егберг Міккельсен (Ole Egberg Mikkelsen) (11 червня 1956) — данський дипломат. Надзвичайний та Повноважний Посол Королівства Данії в Україні[1] та з акредитацією в Грузії та Вірменії.

Цитати

[ред.]
  •  

Данія більше не будує кораблі, це занадто дорого, але в нас є військово-морські конструкторські бюро, морські інженери і сильні традиції судноплавства. Близько 10% світової торгівлі здійснюються данськими суднами. Тож ми бачимо багато можливостей для співпраці, для взаємодії, яка була б взаємовигідною.
У світі багато українських моряків, тому вже зараз є точки дотику. Ми розглядаємо наше партнерство з Миколаєвом як таке, що може стимулювати і повернути суднобудівну традицію до міста.

  •  

Данія має партнерство з містом Миколаєвом. На день народження Її Величності Королеви Маргрете II місцеві дитячі хори записали пісню українською мовою на мелодію традиційної данської вітальної пісні й опублікували відео. Це було дуже емоційно.
Це був чудовий приклад того, як ви можете достукатися до людей, і це має величезний вплив на громадську думку. А вам потрібно вміти комунікувати, тому що ваш ворог також комунікує. Якщо ви не комунікуєте, вони визначатимуть порядок денний[2].

  •  

Данці сприйняли російську атаку як жорстоку, неспровоковану агресію проти мирної демократичної країни в серці Європи. Данія підтримує Україну не лише через уряд, є багато приватних ініціатив. Ми отримуємо електронні листи й телефонні дзвінки від данців, які хочуть щось зробити для України, майже щодня.
Цього літа я був у відпустці в маленькому данському провінційному містечку. Моя дружина любить в'язати, ми зайшли до місцевої крамниці і посеред неї стояв великий кошик з вивіскою: «Ми в'яжемо шкарпетки для українських солдатів»[2].

  •  

Для нас це щось, що може статися в нашій власній країні. Тому я думаю, що більшість данців сприйматимуть, що ваша свобода – це і наша свобода. Якщо ви втратите свою свободу, ми теж втратимо свою свободу. Більшість данців вважатимуть, що ваша боротьба – це і наша боротьба і ми повинні вас підтримувати[2].

  •  

Звичайно, ми член НАТО, наша безпекова ситуація кардинально відрізняється, але це також є причиною того, чому ми не коливаємося у своїй підтримці. Немає жодної політичної партії, яка б говорила про зменшення допомоги Україні чи мирні переговори. Данська підтримка непохитна і це полегшує мою роботу як посла[2].

  •  

Існує сильний політичний консенсус щодо підтримки України з точки зору оборонного обладнання, озброєння, цивільної підтримки. Основна частина нашої підтримки – це військова допомога, на неї припадають близько 80%.
Не виникає жодних питань щодо величини та обсягу ні щодо цивільної, ні щодо військової компонент. Практично немає питань щодо того, як довго ми збираємося це робити. Стандартна відповідь – стільки, скільки буде потрібно. Це може зайняти багато часу, але ми готові до цього[2].

  •  

Незважаючи на географічну відстань, ціннісно ми на одній стороні. Ми можемо розмовляти різними мовами, перебувати в різних частинах Європи, але я відчуваю, провівши тут понад три з половиною роки, що ми поділяємо ті ж фундаментальні цінності: демократію, свободу, волю і верховенство права. Це те, що нас об'єднує[2].

  •  

О четвертій годині побачив екстрену новину, атаку на аеропорт «Бориспіль», ракети, що летіли туди, і вибухи. Досі пам'ятаю це і, мабуть, пам'ятатиму до кінця життя. Тоді я зрозумів, що агресія Росії не обмежиться сходом України, це буде повномасштабна атака. З тих пір я займаюся питанням української стійкості[2]. — Про російське вторгнення в Україну

  •  

Події 24 лютого викликали шок у данському суспільстві. Усі зрозуміли з першого дня, що не лише Україна зазнала нападу, а й уся Європа. Цей напад зачепив і нас, хоча прямих наслідків у вигляді бойових дій чи чогось подібного не було.
Данці бачать кадри з Бучі, Ірпеня, Бородянки, Харкова, з усіх куточків України і бачать більш-менш схожі на наші міста. Наприклад, Буча і Бородянка схожі на зелені передмістя Копенгагена. Це не Африка, не Афганістан, це Європа. Я думаю, це впливає на наше сприйняття[2].

  •  

У Данії вважають, що Україна справедливо має посісти своє місце в європейській родині. Як завжди, країни-кандидати на вступ до ЄС мають виконати деякі вимоги, не в останню чергу у сфері демократії, верховенства права та ринкової економіки, що також відомі як «копенгагенські критерії».
Україна досягла вражаючого прогресу навіть попри надзвичайні складнощі, пов’язані з війною, і Данія готова й надалі сприяти цим процесам, щоб наближати Україну до членства в ЄС. Важливий пріоритет – подальша боротьба з корупцією. Данія відіграє тут провідну роль, оскільки впроваджує Антикорупційну ініціативу ЄС[2].

  •  

Я належу до покоління, яке пережило «холодну війну», став дипломатом до того, як упала Берлінська стіна, і в ті часи Данія була прифронтовою країною. Ми були в десяти хвилинах польоту від Східної Німеччини. Під час «холодної війни» Данія зазнала величезного впливу від поділу Європи.
Зараз лінія фронту розташована далі на схід. Це добре для нас, але я думаю, що війна в Україні дає багатьом данцям, принаймні моєму поколінню, відчуття того, як це – бути на лінії фронту, бути під загрозою[2].

Примітки

[ред.]