Моя автобіографія
«Моя автобіографія» — усмішка Остапа Вишні, яка в гумористичній формі розкриває фактори формування митця. У назві твору використано тавтологію.
Цитати
[ред.]Головну ролю в формації майбутнього письменника відограє взагалі природа, а в українського письменника — картопля, коноплі, бур'яни. |
Як ударила революція — завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної Ради в університет, а з університету в Центральну Раду. Тоді до св. Софії, з св. Софії до «Просвіти», з «Просвіти» на мітинг, з мітингу на збори, з зборів у Центральну Раду, з Центральної Ради на з'їзд, із з'їзда на конференцію, з конференції в Центральну Раду. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і в війську бути, і в парламенті бути, і в Університеті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають, — там і я! Де говорять, — там і я! Де засідають, — там і я. |
Часто мене запитують, де я мову свою взяв. |
Жив я в Києві. В Харків «мене переїхали» 1920 року, в жовтні мі-ці, а в квітні місяці 1921 р. почав я працювати у «Вістях» з Вас. Блакитним. |
Кваліфікації, думаю собі, в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, думаю собі, робитиму. |
Як я ставлюся до теперішніх літературних організацій? |
Із теперішніх письменників більше від усіх я люблю Хвильового й Досвітнього. |
Як ставлюся до театрів? Я їх люблю. Я люблю березільців, франківців, одещан, заньківчан... Я всіх люблю. Я навіть оперу українську люблю. Слово чести. І якби, приміром, оперові директора любили свої опери так, як я їх люблю — у нас би, не вважаючи на те, що так багато в нас є оперових директорів і відділ мистецтв, — у нас би, їй-Богу, була українська опера. Бо я знаю, що театр — це велике знаряддя, а коли він велике знаряддя, то треба дуже великого на директорів знаряддя, щоб театр був великим знаряддям[6]. |
P.S. Чому я поспішав так із своєю автобіографією? Через віщо сам я оце її випускаю в світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію... А так сам зробиш, — знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть[7]. |
Примітки
[ред.]- ↑ Автобіографії, 2015, с. 91
- ↑ Автобіографії, 2015, с. 94
- ↑ а б Автобіографії, 2015, с. 95
- ↑ Автобіографії, 2015, с. 96
- ↑ Автобіографії, 2015, с. 97
- ↑ а б Автобіографії, 2015, с. 98
- ↑ Автобіографії, 2015, с. 99
Джерела
[ред.]- Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3