Перейти до вмісту

Мостова Юлія Володимирівна

Матеріал з Вікіцитат
Мостова Юлія Володимирівна
Стаття у Вікіпедії

Мостова́ Ю́лія Володи́мирівна (народилась 20 липня 1968 року, Київ, Українська РСР) — українська журналістка, співзасновниця і головний редактор тижневика «Дзеркало тижня. Україна».

Цитати про себе[ред.]

  •  

Я не хочу бути першою леді, але хочу, щоб у нашій країні з'явилася людина, із якою не страшно. Іншим жінкам. Й іноді мужикам.[1]

  •  

А в мене найцікавіше, що будь-коли було в житті, – це люди. Вони мені цікаві. Вони мені потрібні.[2]

  •  

Я не збиралася будувати жодної кар'єри в журналістиці, бо перед моїми очима була моя мама – медалістка з червоним дипломом біофака Київського університету. Вона подавала колосальні надії, але народилися ми з братом, богатирським здоров'ям не відрізнялися, і вона все своє життя віддала нам, от і все. І я чомусь вважала, що в моєму житті таке ж призначення – це сім'я, ну а робота – колись.[2]

Цитати про сім'ю та чоловіка[ред.]

  •  

Ну, це непросто – жити із журналістом. Особливо у радянський період. Особливо коли журналістика була обмежена і потрібно було час від часу знімати стрес від цього обмеження, а тато – дуже волелюбна людина… Знаєте, ми з братом виросли у сім'ї, яку ми називали італійською.[2]

  •  

...батьки завжди бурхливо сварилися і страшенно бурхливо мирилися. Коли ми були маленькими, це було і страшно, так тепло потім, коли всі разом на кухні, хтось картоплю чистить, хтось ковбаску на "олів'ї" нарізає, і всі разом співають у ці часи затишшя... Це, до речі, позначилося на моєму характері, тому що я людина вибухова…[2]

  •  

Ось мама була найближчим моїм другом. Вона настільки була у все посвячена, що навіть коли в мене не було часу в університеті, хлопчикам, моїм друзям, писала листи в армію. Вони чекали, мені не було коли…[2]

  •  

Гриценко – порядна людина. Це додатковий податок, і той, хто його сплачує, рідко в житті виграє.[1]

  •  

Я не знаю, що таке покласти річ на місце, а він – що таке не покласти річ на місце, розумієте?[1]

  •  

Ми вже жили разом, він був розлучений, а я зверталася на "ви" і Степановичу.[1]

  •  

Головна якість Гриценка – це надійність. У мене навіть думки нема про те, що він десь, із кимось.[1]

  •  

Тато скаржиться. "Це ж треба, – каже, – який зять попався! За весь час тільки дві пляшки горілки випили..."[1]

Цитати про владу[ред.]

  •  

Влада, безумовно, несе більшу відповідальність, тому що вона має подавати приклад. Але якраз всі наші біди від нас самих. А ось їхнє погіршення, загострення, їхня хронічна форма – це вже від влади. І від того нам тоді вже всім боляче. Це все дуже взаємопов’язано.[3]

Цитати про Україну[ред.]

  •  

Україна втрачає суб'єктність. Коли ти настільки слабкий і стаєш жертвою, яка провокує, на тебе скалять зуби вже не тільки хижаки, але і травоїдні.[1]

Цитати про роботу[ред.]

  •  

Є в нашій професії люди, яким я маю сказати спасибі. Це батько, Лора Івшина і Швець Олександр Юхимович.[1]

  •  

Очевидно, газетам кінець. В Україні ще, може, років п'ять протримаються.[1]

  •  

Найвища посада мого інформатора – президент України.[1]

Цитати про українську політику[ред.]

  •  

Несистемність, безвідповідальність, жадібність і втрата класу – це те, що становить на сьогоднішній день українська політика.[3]

  •  

Я не вважаю, що корупція є проблемою номер один в нашій країні. Я вважаю, що корупція – це проблема номер два. А деградація – падіння професійного рівня, на всіх рівнях та в усіх професіях – від журналістики до спецслужб, – проблема номер один.[3]

  •  

Я вважаю, що час титанів у світовій політиці закінчився. Світ зараз узагалі ніби залишився майже зовсім без дорослих. Коли лідерів держав обирають технології – береться тарган, на нього правильно направляється світло, гроші, політологічні рекомендації – він стає левом. І народ… бачить цю тінь, бачить цю проекцію, і його заносить. Але ж справа в тому, що від цього його сутність не змінюється. Він же все одно тарган, розумієте? І саме такі ж рішення він і ухвалює. І це, на жаль, по всьому світу.[3]

  •  

Знаєте, є намолені церкви, набухані бари, а є наголосовані політики.[1]

Про Леоніда Кравчука[ред.]

  •  

Сезонні політичні контракти, які укладав Леонід Кравчук із різними політиками і політсилами, убили в мені повагу, яку я відчувала до нього як до першого глави нашої держави.[1]

Про Кучму[ред.]

  •  

Кучма сказав: "Ти пишеш такі правильні, розумні речі – чого Ющенко тебе не слухає?" Я: "Даниловичу, а ви слухали?"[1]

  •  

Наймасштабнішим президентом був Кучма, але ціна звершень дорівнює ціні помилок.[1]

Про Ющенка[ред.]

  •  

Ющенко запитав: "Юлю, чому ти так не любиш мою владу?" Я відповіла: "Вікторе Андрійовичу, підлість злить, а дурість – бісить".[1]

Про Януковича[ред.]

  •  

Я поцікавилася: "Вибачте, ви хто? Тренер із метання?" Він відповів: "Ні, губернатор Донецької області". – "Ой, так ви ще й Янукович!"[1]

  •  

Ще у 2009-му я сказала, що на виборах переможе Янукович, але не досидить до кінця строку.[1]

  •  

Янукович не встиг злякатися, бо так мало людей було вбито. Якби він злякався, як боїться ця влада, усе могло б бути набагато гірше.[1]

  •  

Те, що всі олігархи підтримали Майдан, – безперечно. Вони не дали пролитися тій крові, до якої Януковича штовхала "сім'я" і до якої він був готовий сам.[1]

Про Порошенка[ред.]

  •  

Свого часу я писала, що на політичному рентгені Порошенка немає кісток. Що у цієї людини немає принципів. У нього є сміливість... Він може робити кроки, приймати рішення, але зустрічна жадібність це купірує.[4]

  •  

Я вважаю вас найнещирішим із політиків, – сказала я Порошенкові. – Ви змалку діабетик, а випускаєте найбільшу кількість солодкого в країні.[1]

Про Юлію Тимошенко[ред.]

  •  

Юля – масштабне явище. Вона дуже талановита і яскрава оболонка. І я ніколи не знаю, чим вона буде наповнена. Колись я сказала про Тимошенко, що Тимошенко – це ядерна енергія, вона може бути і бомбою і мирним атомом. Одна частина – сподобалася, друга – не сподобалася. Якісь німці навіть написали цілу книгу на спростовання цього тезису.[3]

  •  

Тимошенко – не людина. Вона була людиною. І я любила в ній ці залишки.[1]

Про Віктора Медведчука[ред.]

  •  

Медведчук цілком щиро, на мою суб’єктивну думку, ненавидить усе українське. Він – впливова людина із комплексним ресурсом, яка має під пальцями канали, ЗМІ, АТО-шні організації якісь радикалізовані, тощо.[3]

  •  

Це чесний ворог. Це ворог. Але відкритий. Але, знаєте, чесний політик – це той, який продається один раз.[3]

Про Павла Лазаренка[ред.]

  •  

Лазаренко ще не сказав свого слова, почекайте.[1]

  •  

Лазаренко сказав: "Хочу бути два строки прем'єром, а потім – президентом. А почну ділитися, коли все стане моїм". І запропонував мені мільйон доларів.[1]

  •  

Брила,– така колгоспна. Авжеж, «матёрый человечище»… Він у своїй реальності не те що на землі стоїть, він вкопаний в неї.[3]

  •  

Я не зловтішаюся, але вважаю, що все, що з ним сталося, він заслужив. Він не був просто жадібним політиком. Він був системним, і його кримінальне крило було жахливим.[3]

Про Зеленського[ред.]

  •  

Чи піде на вибори Зеленський, залежить від Коломойського: що у нього буде зі свободою, і не тільки слова.[1]

Відповідь Арестовичу[ред.]

  •  

А що стосується панічних настроїв, які я нібито розповсюджую, та ще й зі згадуванням Господа всує, то обійдуся без отрути. Отримане мною 4 березня повідомлення я, як і деякі інші, що здавалися мені важливими, надіслала міністру оборони України. Чітко вказавши, що він повинен знати про таку інформацію, і звідки вона походить. Я не публікуватиму скрін листування, від якого стане дуже ніяково і Арестовичу, і Резнікову. Першому за брехню, другому — перед стратегічними партнерами. Але скрін є.[5]

Джерела[ред.]

Примітки[ред.]