Миронов Андрій Олександрович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Миронов Андрій Олександрович
Andrei Mironov1.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Андрі́й Олекса́ндрович Миро́нов (8 березня 1941, Москва — 16 серпня 1987, Рига) — радянський актор театру і кіно, Народний артист РРФСР (1980).

Цитати[ред.]

  •  

Я знаю все і ще одну річ.

 

Я знаю все и еще одну вещь[1].

  •  

У нас завжди в будинку панувала атмосфера передчуття театрального дійства.

 

У нас всегда в доме царила атмосфера предощущения театрального действа[1].

  •  

Мої батьки — Марія Миронова та Олександр Менакер — майже завжди репетирували будинку і дуже скоро я зрозумів, яка це жорстока по відношенню до себе, болісна праця.

 

Мои родители — Мария Миронова и Александр Менакер — почти всегда репетировали дома, и очень скоро я понял, какой это жестокий по отношению к себе, мучительный труд[1].

  •  

Леонід Утьосов, коли вийшла книга його спогадів, зробив на ній такий напис: «Дорогий Андрій Миронов, пам'ятаю тебе, маленького хлопчика, — бачу великим артистом. Радію! Твій дядя Льоня, в миру — Утьосов».

 

Леонид Утесов, когда вышла книга его воспоминаний, сделал на ней такую надпись: «Дорогой Андрей Миронов, помню тебя, маленького мальчика, — вижу большим артистом. Радуюсь! Твой дядя Леня, в миру — Утесов»[1].

  •  

Треба намагатися все робити добре: погано воно саме вийде.

 

Надо стараться все делать хорошо: плохо оно само получится[1].

  •  

Нинішні глядачі більш освічені, більш інформовані, а актор не має права бути дурнішим за своїх глядачів.

 

Нынешние зрители более образованны, более информированы, а актер не имеет права быть глупее своих зрителей[1].

  •  

Актору не на користь гладка, спокійна біографія.

 

Актеру не на пользу гладкая, спокойная биография[1].

  •  

В актора є дві речі: майстерність і особистість. І щоб особистість склалася, змужніла, не обов'язково, звичайно, в Сибір чи вантажником, але через щось людина повинна пройти. Візьміть Ульянова, Смоктуновського. Це не благополучні люди.

 

В актере есть две вещи: мастерство и личность. И чтобы личность сложилась, возмужала, не обязательно, конечно, в Сибирь или грузчиком, но через что-то человек должен пройти. Возьмите Ульянова, Смоктуновского. Это не благополучные люди[1].

  •  

Я не скажу, що я був шалено щасливий кожну хвилину життя і що мені завжди хочеться скакати і веселитися, як моєму героєві з «Діамантової руки», але тим не менше я — оптиміст.

 

Я не скажу, чтобы я был безумно счастлив каждую минуту жизни и что мне всегда хочется скакать и веселиться, как моему герою из «Бриллиантовой руки», но тем не менее я — оптимист[1].

  •  

Недостачу страждань побутових я доповнюю стражданнями моральними.

 

Недостачу страданий бытовых я восполняю страданиями моральными[1].

  •  

Ставитися до акторської роботи як до приємного проведення часу можна тільки через непорозуміння.

 

Относиться к актерской работе как к приятному времяпрепровождению можно только по недоразумению[1].

  •  

Якщо актор грає без дублерів, значить, рухає ним якесь егоїстичне прагнення грати свою роль «від» і «до». Це завжди тішить самолюбство актора і дає йому додатковий імпульс. У стрічці «Пригоди італійців...» було зайнято багато італійців і в їхніх очах мені не хотілося занижувати престиж радянського кінематографа.

 

Если актер играет без дублеров, значит, движет им некое эгоистическое стремление играть свою роль «от» и «до». Это всегда тешит самолюбие актера и дает ему дополнительный импульс. В ленте «Приключения итальянцев...» было занято много итальянцев, и в их глазах мне не хотелось ронять престиж советского кинематографа[1].

  •  

Грати можна в будь-якому жанрі. Єдине, чого мені хочеться, щоб мій герой був не дурнішим, ніж я.

 

Играть можно в любом жанре. Единственное, чего мне хочется, чтобы мой герой был не глупее, чем я[1].

  •  

Для мене кожен спектакль — це величезна напруга. Я собі кажу: «спокійніше, спокійніше», але не можу: хочеться донести до глядача все повністю, переконати його до кінця.

 

Для меня каждый спектакль — это огромное напряжение. Я себе говорю: «спокойней, спокойней», но не могу: хочется донести до зрителя все полностью, убедить его до конца[1].

  •  

На жаль, є глядачі, особливо молоденькі глядачки, які ніяк не хочуть обмежити контакт з актором сферою мистецтва: чергують на сходах, відривають ґудзики. Але це, так би мовити, недоліки акторської популярності і глядацького інтересу.

 

К сожалению, есть зрители, особенно молоденькие зрительницы, которые никак не хотят ограничить контакт с актером сферой искусства: дежурят на лестнице, отрывают пуговицы. Но это, так сказать, издержки актерской популярности и зрительского интереса[1].

  •  

Популярність лише спочатку здається долею, потім нерідко це іронія долі.

 

Популярность лишь поначалу кажется судьбой, потом нередко это ирония судьбы[1].

  •  

У кіно мені пропонують в основному однопланові ролі. Це молодий життєрадісний комік або екстравагантний шахрай.

 

В кино мне предлагают в основном одноплановые роли. Это молодой жизнерадостный комик или экстравагантный жулик[1].

  •  

Як багато простих смертних, люблю співати. Мені це просто приносить задоволення.

 

Как многие простые смертные, люблю петь. Мне это просто доставляет удовольствие[1].

  •  

Відсутність голосу намагаюся заховати за іронією, пародійністю, шаржем. Для мене спів, як і танець, не самоціль, а один із способів вираження характеру героя. Так що, будь ласка, не сприймайте мій спів всерйоз: співаю не я — співають ті, кого я граю. І всі претензії — до них.

 

Отсутствие голоса пытаюсь спрятать за иронией, пародийностью, шаржем. Для меня пение, как и танец, не самоцель, а один из способов выражения характера героя. Так что, пожалуйста, не воспринимайте мое пение всерьез: пою не я — поют те, кого я играю. И все претензии — к ним[1].

  •  

Я взагалі людина не дуже впевнена.

 

Я вообще человек не очень уверенный[1].

  •  

Люблю стрімкий ритм життя, що дозволяє відчувати себе потрібним.

 

Люблю стремительный ритм жизни, позволяющий чувствовать себя нужным[1].

  •  

Глядачі шкодують мене. Одного разу під час концерту в Ленінградському будинку офіцерів із залу мені прислали на сцену великий апельсин, на якому було написано: «Андрюша, з'їжте. Ви погано виглядаєте».

 

Зрители жалеют меня. Однажды во время концерта в Ленинградском доме офицеров из зала мне прислали на сцену большой апельсин, на котором было написано: «Андрюша, скушайте. Вы плохо выглядите»[1]

  •  

Хто з акторів не думати про Гамлета! Я теж. Але мрія залишається мрією, а з роками реальність спонукає грати вже не Гамлета, а Клавдія. Закінчується все це Полонієм, а потім просто впирається в могильника... Краще вже не відриватися від грішної землі.

 

Кто из актеров не думал о Гамлете! Я тоже. Но мечта остается мечтой, а с годами реальность побуждает играть уже не Гамлета, а Клавдия. Кончается все это Полонием, а потом просто упирается в могильщика... Лучше уж не отрываться от грешной земли[1].

  •  

Про мене писали по-різному. Приємно, звичайно, коли хвалять. Але в принципі я керуюся правилом Маяковського. Він ніколи не цікавився, хвалять або лають його. Він запитував: «Поважають?»

 

Обо мне писали по-разному. Приятно, конечно, когда хвалят. Но в принципе я руководствуюсь правилом Маяковского. Он никогда не интересовался, хвалят или ругают его. Он спрашивал: «Уважают?»[1]

  •  

У нашій країні, щоб жити, треба померти.

 

В нашей стране, чтобы жить, нужно умереть[1]

  •  

Прекрасна річ — подорож. Вона ніколи не закінчується поверненням додому. Все побачене проникає в емоційні області пам'яті і потім з цього джерела черпаєш матеріал для нових ролей.

 

Прекрасная вещь — путешествие. Оно никогда не кончается возвращением домой. Все увиденное западает в эмоциональные области памяти, и потом из этого источника черпаешь материал для новых ролей[1]

  •  

Будь-якій жінці властиві риси міліціонера — спочатку: «Давайте не будемо!», а потім: «Ідіть за мною!».

 

Любой женщине свойственны черты милиционера — сначала: «Давайте не будем!», а потом: «Следуйте за мной!»[1]

  •  

Вдома мені зірок не треба. Мені потрібна тільки дружина і мати моєї дитини.

 

Дома мне звезд не надо. Мне нужна только жена и мать моего ребенка[1]

  •  

Щоб впасти з коня, треба на нього піднятися.

 

Чтобы упасть с лошади, надо на нее взобраться[1]

  •  

Мені дуже гірко і важко змиритися з думкою, що для глядачів найвище моє досягнення в кіно — це «Діамантова рука».

 

Мне очень горько и трудно смериться с мыслью, что для зрителей высшее мое достижение в кино — это «Бриллиантовая рука»[1]

  •  

У нашій професії не враховуються колишні заслуги.

 

В нашей профессии не считаются былые заслуги[1]

  •  

Раніше думав, що і я легка людина. Але помічаю: з роками важчаю, стаю похмурим.

 

Раньше думал, что и я легкий человек. Но замечаю: с годами тяжелею, становлюсь мрачноватым[1]

  •  

Не особливо розумію значення слова «хобі» російською мовою. А взагалі-то люблю сирники і балет.

 

Не особенно понимаю значение слова «хобби» на русском языке. А вообще-то люблю сырники и балет[1].

  •  

Життя велике благо. І воно у людини, як з'ясовується, дуже недовге.

 

Жизнь великое благо. И она у человека, как выясняется, очень недлинная[1]

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 8 березня 2016 року.
  •  

Якщо я перестану, то помру.

 

Если я уймусь, то умру[1]

  •  

Професія актора дає йому можливість перетворити на живе, реальне, відчутне якісь думки розумних людей, пропустити їх через своє серце і зробити близькими своїм сучасникам.

 

Профессия актёра даёт ему возможность превратить в живое, реальное, ощутимое какие-то мысли умных людей, пропустить их через своё сердце и сделать близкими своим современникам[2].

  •  

Коли успіх — це результат довгої боротьби, труднощів, невдач, коли він стає справедливим завершенням акторської долі, тоді він — нагорода і щастя.

 

Когда успех — это результат долгой борьбы, трудностей, неудач, когда он становится справедливым завершением актёрской судьбы, тогда он — награда и счастье[2].

  •  

Будь-який актор повинен відчувати почуття білої заздрості, якщо він справжній актор. Інакше — самозахоплення, а це загибель.

 

Любой актёр должен испытывать чувство белой зависти, если он настоящий актёр. Иначе — самовосхищение, а это гибель[2].

  •  

Театр для мене не мета, а засіб пізнання життя і себе.

 

Театр для меня не цель, а средство познания жизни и себя[2].

  •  

Талант завжди супроводжує відкриття, а відкриття — талант.

 

Талант всегда сопутствует открытию, открытие — таланту[2].

  •  

Рамки амплуа завжди звужували можливості актора.

 

Рамки амплуа всегда суживали возможности актёра[2].

  •  

Актор повинен однаково вміти і чекати, і поспішати.

 

Актёр должен одинаково уметь и ждать, и спешить[2].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg