Літературний ярмарок
«Літературний ярмарок» — щомісячний художньо-літературний журнал-альманах, який виходив у Харкові з грудня 1928 р. по лютий 1930[1] р. Це видання стало важливим складником літературного процесу 1920-х рр..
Цитати з альманаху
[ред.]Але все-таки |
Алло! Алло! Алло! Всім! Всім! Всім! Говорить Ярмарком “Літературного Ярмарку” на хвилі 500.000 із міста Харкова, столиці Української Соціалістичної Радянської Республіки. Читайте, шановні товариші, чергове 131 число нашого позагрупового літературного альманаху[2]. |
Дозвольте не гаяти часу і дозвольте від імені редакції, від імені тих письменників, що співробітничали в «Літературному ярмарку», дозвольте сказати вам: |
До побачення в інших журналах і, зокрема, шановний читачу, до побачення в новому журналі «Пролітфронт», що його перший номер появиться цими днями. Зігравши свою чималу ролю (звичайно, не без помилок), «Л. я.» відходить в область історії. Ніколи ви, шановний читачу, не побачите вже ні цієї каруселі, що завжди розпочинала номери «Л. я.», ні цих малюнків на його берегах, ні інтермедій, ні петрицьких сорочок, ні, ні… і т. д. — і це все відходить в область історії. Шкода? Я не сказав би. Так завжди було: народжується, живе і вмирає. Шкодувати треба було б тільки в тому разі, коли б «Л. я.» продовжував жити, покинутий основною групою своїх співробітників: його життя виродилося б у таке ж нікчемне сопливе існування, яким жевріють (хай пробачить мені редакція за порівняння) різні «авангарди» з «а» і без оного. Словом, журиться нічого і особливо в наш бурхливий, прекрасний час. |
|||||
| — Микола Хвильовий |
Цитати про альманах
[ред.]Був, отже, Петрицький неначе «позаштатним», як кажемо тепер, «на громадських засадах», постійним худруком журналу. До того ж був він, як відомо, незрівнянний дотепник, а журнал, як сказано, і тримався на потугах до дотепності й штукарства. Ніяких авторитетів Анатолій Галактіонович, як відомо, не визнавав, але, навдивовижу, «пієтет» до Івана Юхимовича мав несхитний[2]… — Зі спогадів |
|||||
| — Юрій Смолич |
В альманаху не існувало ні головного редактора, ні редакційної колегії. Була тільки одна людина, про яку можна з певністю сказати, що вона працювала в «Літературному ярмарку», — це Іван Сенченко, секретар редакції. Кожну окрему книгу альманаху мав готувати запрошений редактор. Ця людина підбирала автуру, збирала твори, а потім писала вступний і фінальний тексти та інтермедії, які правили за перехід між різними творами й авторами. Цю ідею зуміли втілити лише почасти[2]. — Зі статті «Літературний ярмарок»: гра як спосіб життя |
|||||
| — Ярина Цимбал |
Ідея утворення журналу-альманаху «Літературний ярмарок» належала Майку Йогансену. Та тільки підхопив її гарячий та беручкий до всього гострого й сенсаційного Микола Хвильовий. […] Хвильовий спалахував враз, розумів усе з півслова, — і Майкові досить було підкинути йому саму назву «Літературний ярмарок», що вичерпно і надзвичайно точно визначала і характер майбутнього журналу, і жаданий принцип організації літературного буття: «безорганізаційна організація літературного процесу», вільне козакування, запорозька січ. І Хвильовий поторгав верхню губу, потягнув носом повітря, неначе до чогось принюхувався — така була в нього звичка — і вже заширяв думками. Майк попервах теж був надміру захоплений «Літературним ярмарком» — підкидав нові вигадки для оформлення і зредагував котрийсь із перших номерів[2]. — Зі спогадів |
|||||
| — Юрій Смолич |
За структурну основу редакційних матеріалів у «Літературному ярмарку» було взято формулу пролог—інтермедія—епілог. Відповідно до настанов альманаху було вигадано персонажів Ярмаркому. Це Циган з батіжком, Золотий Півник у синій свитці наопашки, вічний скептик Сірий Чортик Зануда, уславлений іспанський тлумач Арістотеля великий філософ Аверроес, персонажі комедії Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці», міфічний Едвард Стріха і його кохана рудоволоса Зозе та багато інших. |
|||||
| — Ярина Цимбал |
І хоча в пролозі Микола Хвильовий не прощався з публікою, а закликав передплачувати й читати новий журнал «Пролітфронт», уже нікому не вдалося досягти висот «Літературного ярмарку». Епілогу до цієї книги Хвильовий свідомо не написав, але в пролозі він устиг випустити шпильки в бік футуристів, «Авангарду» і «Техно-мистецької групи А». Уже тут проступає та ідеологічна непримиренність, яка запанує в «Пролітфронті», і якої не було в позагруповому альманаху. Доба «вільного козакування» минала разом з «Літературним ярмарком». Далі ще було, але було вже інше[2]. — Зі статті «Літературний ярмарок»: гра як спосіб життя |
|||||
| — Ярина Цимбал |
Останнє літературне явище — це «Літературний ярмарок». Хай критик подумає, як його критикувати, коли приходиться критикувати блазня. В інтермедіях «Літературного ярмарку» виступає блазень, а не відповідальна особа; як критикувати, з якого боку до неї підходити? На такі явища, як «Літературний ярмарок», треба негативно реагувати і реагувати з не меншою кваліфікацією, як у відповідного автора (Скрипник: «Правильно!»). Це сугубо важке завдання[2]. |
|||||
| — Євген Касяненко, редактор урядової газети «Вісти ВУЦВК» |
…то була весела і безшабашна пора — два-три роки після ВАПЛІТЕ. То були роки буйного розквіту літературної богеми — п’янкий час літературного козакування, доба «Літературного ярмарку»[2]. — Зі спогадів |
|||||
| — Юрій Смолич |
Цей альманах, що з’явився в грудні 1928 року, буквально вражав. Яскрава барвиста «сорочка» роботи художника Анатолія Петрицького, незвичайний анонс, надрукований поверх малюнка — ярмаркової каруселі з кониками й візочками, дивовижний склад ярмаркому: тут тобі й Сірий Чортик Зануда, і Циган з батіжком, і Золотий Півник у синій свитці наопашки. Такого ні українська література, ні українська журналістика досі не бачили. «Як це не бачили, коли чітко написано, що це книга 131?» — запитували здивовані читачі й читачки[2]. — Зі статті «Літературний ярмарок»: гра як спосіб життя |
|||||
| — Ярина Цимбал |
Примітки
[ред.]
