Перейти до вмісту

Корнійчук Олександр Євдокимович

Матеріал з Вікіцитат
Корнійчук Олександр Євдокимович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Корнійчу́к Олекса́ндр Євдоки́мович (12 (25) травня 1905, Христинівка, Київська губернія — 14 травня 1972, Київ, УРСР) — радянський український компартійний письменник, драматург, публіцист, державний і громадський діяч; член Президії ЦК Компартії України у червні 1953 — червні 1954 року[1]. Голова Верховної Ради Української РСР, нарком закордонних справ Української РСР[2], голова Урядового комітету з присудження премій ім. Т. Шевченка; академік АН Української РСР за відділенням літератури та мови (1939), академік АН СРСР за відділенням літератури та мови (27.09.1943), доктор філологічних наук (27.10.1943), віцепрезидент Всесвітньої Ради миру, Герой Соціалістичної Праці (23.02.1967), п'ятикратний лауреат Сталінської премії (1941, 1942, 1943, 1949, 1951). Голова Спілки письменників Української РСР у 1938—1941 та в 1946—1953 роках. Член ЦК КПУ в 1949—1972 роках. Член ЦК КПРС в 1952—1972 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 1—8-го скликань. Депутат Верховної Ради Української РСР 1—8-го скликань. Голова Верховної Ради Української РСР 2—3-го і 5—8-го скликань (у 1947—1953 і 1959—1972 роках).

Цитати

[ред.]
  •  

«В нас, товариші, письменник служить трудящим масам, не так як у вас було — буржуазії!
[…] В нас, від письменника багато жадають, але й багато письменникові дають!» — про роль радянських письменників у суспільстві Газета "Діло"

 

Роман Купчинський. Спогади поета Романа Купчинського про приїзд до Львова групи українських письменників з Києва восени 1939, с. 126-127.

Про нього
  •  

«Надзвичайною була подія, коли приймали у члени Спілки Михайла Рудницького. Рудницького не могли не знати: це була загально відома літературна особистість, з думкою якої рахувались і приятелі, яких в нього було не надто багато, і вороги, що їх він мав і направо, і наліво.... Це була багатолюдна імпреза, хоч відбувалась не у викладовій залі, а у просторому кабінеті секретаря Львівського Оргкомітету письменників Ярослава Цурковського. […] Цурковський горів ненавистю до Михайла Рудницького за якусь рецензію, чи більше — за брак рецензій на його вірші. Тож і вибрав нагоду прийому Рудницького у Спілку, щоб на ньому помститись. […]

З таким запліччям Цурковський висунув різні закиди проти Михайла Рудницького, мовляв, він не гідний бути членом Спілки пролетарських письменників. Головував на цьому засіданні сам Олександр Євдокимович Корнійчук, який спеціяльно приїхав для цього з Києва. Ще один цікавий і важливий момент: були на цьому засіданні усі колишні радянофільські письменники, які колись співпрацювали з "Вікнами" і з "Новими шляхами": Галан, Тудор, Гаврилюк, Кондра і Козланюк. Правда, ці давні партійці поводились звичайно дуже стримано. Нова влада і їх мала під пильним доглядом, бо ще не впевнилась у їх льояльности до політичного курсу. Правдою було, що нова влада воліла людей політичне незв'язаних, які могли б без застережень для неї працювати. […] В той передвоєнний час так, як і Крушельницькі, поїхала була в Україну і дружина Ярослава Галана, як говорилось, продовжувати студії, й вона не уникнула переслідування і була зліквідована. Тож стримана поведінка старих галицьких партійців зовсім оправдана: вони краще розбирались у всіх ходах режимної політики, ніж ми — жовтодзьоби. Та на цьому засіданні увірвався терпець і їм. Вони вже мали досить Цурковського, бо — Богом і правдою — пост секретаря належався комусь із них. Тож підвівся найвідважніший з них, Ярослав Галан, й обережно сказав декілька слів в обороні Михайла Рудницького. Він підкреслив, що хоч Михайло Рудницький і вважався офіційним критиком буржуазного щоденника "Діло", то все ж він був завжди ліберальний, мав зв'язки з поступовими кругами та й ніколи не підтримував націоналістичної групи літераторів, яка була найсильніша, ба навіть вирозуміло ставився до письменників, які гуртувались коло "Вікон" чи "Нових шляхів", хоч і їм не жалів своїх критичних завважень. Та долю Рудницького вирішив сам Олександр Корнійчук. Він встав, витягнув із кишені якусь маленьку книжечку у формі брошури, що, як виявилось, була збіркою віршів Цурковського, прочитав уголос один з віршів із цієї книжки з наголосом на такі рядки "Україна понад все", а тоді пояснив, що це йому дуже нагадує відомі гасла «Deutschland über alles» (Німеччина понад усе — нім.). Розправившись так зручно з головним опонентом, Корнійчук звернувся до Михайла Рудницького, який весь час цієї розправи то блід, то червонів, то синів і хвилювався, й могутнім голосом заявив: "Ми знаємо вас, Михайле Івановичу, і ми вас до Спілки приймаємо, але радянська влада вашої книжки "Від Мирного до Хвильового" ніколи вам не забуде". Сталось на ділі інакше: радянська влада не так забула, як зовсім викреслила цю книжку з бібліографії Михайла Рудницького і про неї ніколи і не згадувала». — про роль Корнійчука у творчій долі письменника Михайла РудницькогоГазета "Діло"

 

Остап Тарнавський, Літературний Львів, 1939-1944: спомини (Львів, 1995), с. 30-32.

  •  

«Але перш ніж талановитий босяк став радянським Мартіном Іденом, він кілька років попрацював у сценарних відділах усіх трьох українських кінофабрик та написав дві п’єси. Одну з них включив до свого репертуару Київський театр ім. Франка, що дозволило драматургу-початківцю за отримані авторські відрахування пошити перший у житті костюм і купити модельні туфлі. І, що значно важливіше, вже як письменник отримати дозвіл на кількамісячне перебування серед моряків Чорноморського військового флоту» — про перші кроки письменника «Хто з вас піде проти своєї історії?» (8 квітня 2009)

  — Віктор Поліщук
  •  

«Нині ніхто вже не скаже, чим Корнійчук припав до душі Йосипу Сталіну. Але достеменний факт, що в іскрометній і цілком позапартійній комедії «В степах України», виданій ще до війни, рукою Сталіна дописано кілька фраз. Певно, саме прихильність вождя і врятувала драматурга від лап «органів», і водночас перетворила його на «ідола радянської епохи». — про підтримку з боку Йосипа Сталіна «Хто з вас піде проти своєї історії?» (8 квітня 2009)

  — Віктор Поліщук
  •  

«Завжди я пам’ятав, як прихильно він поставився до мене при виході «Альп», пізніше взяв під захист «Таврію»... Коли на пленумі СПУ одразу після війни один із приїжджих гостей виступив з наклепом на український народ, що всі, мовляв, хто зазнав окупації, це вже люди «заражені», то не хто інший, а саме Корнійчук дав наклепникові гідну відсіч. І значно пізніше, вже після смерті Сталіна, це ж знову Корнійчук з високої трибуни став на захист рідної мови, культури і тих нещасних, що їх із Західної ешелонами вивозили кудись». — про «Хто з вас піде проти своєї історії?» (8 квітня 2009)

  — український письменник Олесь Гончар

Примітки

[ред.]
  1. Сергій. Хрущов. Никита Хрущов реформатор. Трилогія про батька.
  2. Віднянський С. Чому та як українська РСР стала однією з країнзасновниць ООН? [Text: (до 70річчя Організації Об'єднаних Націй і членства в ній України) // Український історичний журнал. — 2015. — № 5 (524). — С. 182—183.