Мартін Іден

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Мартін Іден» (англ. Martin Eden) — роман американського письменника Джека Лондона 1909 року про молодого моряка, який намагається стати письменником для того, щоб змінити свою класову приналежність і заслужити любов дівчини. Досягнувши світового визнання він розчаровується у коханні, грошах та оточенні.

Цитати[ред.]

  •  

Уявою закоханого він зробив її святою, занадто святою й одуховленою, щоб між ними могла постати фізична близькість. Його власне кохання відділяло її від нього й робило неприступною. Саме кохання забороняло йому те, чого він палко жадав.

І ось одного дня через безодню поміж ними несподівано перекинулася кладка, і хоч безодня лишилася, але тепер вона була вже вужча. Вони їли вишні, великі, смачні, чорні вишні, сік яких нагадував терпке вино. І згодом, коли вона читала йому уривки з «Принцеси», він випадково помітив у неї на губах сліди вишневого соку. На мить її божественність схитнулася. Рут була тілесною істотою, її тіло підлягало тим самим законам, що і його тіло, що й тіло всякої іншої людини, її губи були такі, як і в нього, і вишні лишали на них такі самі сліди. А раз губи в неї земні, то й уся вона земна. Вона була жінка, звичайна жінка, як і всяка інша. Ця думка вразила його, мов удар грому. Неначе сонце впало з неба, наче хтось осквернив непорочну святиню.Розділ XI

 

His lover's imagination had made her holy, too holy, too spiritualized, to have any kinship with him in the flesh. It was his own love that thrust her from him and made her seem impossible for him. Love itself denied him the one thing that it desired.

And then, one day, without warning, the gulf between them was bridged for a moment, and thereafter, though the gulf remained, it was ever narrower. They had been eating cherries--great, luscious, black cherries with a juice of the color of dark wine. And later, as she read aloud to him from "The Princess," he chanced to notice the stain of the cherries on her lips. For the moment her divinity was shattered. She was clay, after all, mere clay, subject to the common law of clay as his clay was subject, or anybody's clay. Her lips were flesh like his, and cherries dyed them as cherries dyed his. And if so with her lips, then was it so with all of her. She was woman, all woman, just like any woman. It came upon him abruptly. It was a revelation that stunned him. It was as if he had seen the sun fall out of the sky, or had seen worshipped purity polluted.

Примітки[ред.]

Джерело[ред.]


Bookmark-new.svg