Йоган-Георг Пінзель

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Йоган-Георг Пінзель, або Йоган Ґеорґ Пінзель, Йоган Георг Пінзель, Іоа́н Гео́ргій Пі́нзель, майстер Пінзель (нім. Johann Georg Pinsel, лат. Ioannes Georgius Pinsel, пол. Jan Jerzy Pinzel, бл. 1707 або бл. 1720 — між 16 вересня 1761 і 24 жовтня 1762, ймовірно, Бучач) — галицький скульптор середини XVIII століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів. Для його творів характерна велика емоційність і динаміка, надання створеним формам життєвих рис.

Іван Георгій Пінзель. Скульптура св. Онуфрія у церкві, село Рукомиш
Іван Георгій Пінзель. «Святий Яким» (1752 - 1755 рр. Липове дерево, різьблення)
Іван Георгій Пінзель, Путті. 1752-1755 роки. Липове дерево, біла фарба.


Цитати про Пінзеля[ред.]

  •  

Від нього майже нічого не залишилось, окрім кількох десятків скульптур, кам’яних і дерев’яних уламків анатомічно досконалих тіл, наповнених рухом і нервовим дрижанням. Пінзель виринає із невідомости сформованим майстром, вправним, сильним і впевненим. Він точно знає, що і як робить. Але невідомо, хто і де навчав його, чому він став скульптором, з чого починав, ким надихався, з ким конкурував, кого заперечував[1]. — «Амадока»

  Софія Андрухович
  •  

Якщо оглянути весь об’єм робіт майстра Йоана-Георгія за роки, відколи той з’явився на Галицьких землях (чи принаймні той об’єм про який нам відомо: кілька десятків алегоричних фігур і вівтарів, іконостасів, амвонів, інженерні роботи при будівництві ратуші й храмів), не виникає жодного сумніву, що майстер не впорався б самотужки. Він мусив мати учнів, помічників – з десятеро чи п’ятнадцятеро чоловіків, які виконували для нього грубшу роботу, брали на себе частину лев касових випарів, деревного і кам’яного пилу, що мертвим вантажем утрамбовувався в альвеоли. Ось хто насправді міг асистувати з підбором матеріялів та інструментів, а зовсім не вдовиця Єлизавета, з якою Пінзель, схоже, одружився зовсім не через якісь там її (вифантазувані нами) чесноти, а всього лише тому, що інакше цей чужинець не міг стати членом цеху і відкрити в місті свою майстерню[2]. — «Амадока»

  — Софія Андрухович

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Андрухович Софія. Амадока. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. — С. 832. — ISBN 978-617-679-629-9


Bookmark-new.svg