Слоньовська Жанна

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Жанна Слоньовська)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Слоньовська Жанна
Żanna Słoniowska 0858.jpg
Жанна Слоньовска, Місяць Авторських Читань 2016, Вроцлав, Польща
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Слоньовська Жанна (пол. Żanna Słoniowska; * 1978, Львів) — польська письменниця українського походження, журналістка, перекладачка. Живе та працює у Кракові.

Цитати[ред.]

  •  

Бути письменником у Польщі — це дещо маргінально, адже ти «пишеш неправду», можна навіть натрапити на освічених гуманітаріїв, які до художньої літератури ставляться зверхньо. Поняття «книжка» протягом останніх 20 років теж дуже змінилося, тепер літературою може бути все. Книжка має бути кольоровою, приємною на дотик — і це вже книжка[1].

  •  

Взагалі, радянський побут – страшна річ. Я хоч і не була свідком багатьох подій, зображених у книзі, все ж вивчала документальні джерела, слухала мамині розповіді про той час. Навіть падіння пам’ятника Леніну перед Оперним тоді й повалення його у різних містах України зараз є дуже символічним. Це багатий внутрішньообразний ряд, над яким можна і треба міркувати[2]. — про роман «Дім з вітражем»

  •  

В Україні ситуація унікальна — у нас усе ніби under construction. В Польщі немає таких дилем: всі вони залишились у часах Пілсудського[3].

  •  

Зрештою, мої героїні постійно перебувають між творчістю та антитворчістю. Остання здатна зробити жінку потворною. У Польщі ця тема прозвучала не до кінця, принаймні, можу судити з тих відгуків, які я отримала. Натомість у Львові феномен життя радянської жінки був глибше відчутний та обговорений. Це наш досвід, і схожі теми виникають серед українських читачів дедалі частіше – ненависть радянської жінки до ролі чоловіка, недостатня залученість чоловіка в родинне життя або тогочасне надмірне захоплення роботою[2]. — про головних героїнь роману «Дім з вітражем»

  •  

Крушельницькою я захоплююся, вона впливає на мою уяву. Я вивчаю її документи, слухаю її голос, і вона видається мені настільки незвичайною жінкою в історії мистецтва!
Вона несправедливо недосліджена в Україні. Якби в Польщі існував подібний персонаж, то про неї вже би написали десяток монографій, і вони всі були би написані з різних позицій[3].

  •  

Ми маємо прекрасні приклади примирення Франції та Німеччини, Польщі та Німеччини. Цей досвід слід вивчати. Йдеться також про засвоєння уроків – адже поляки зробили свій урок на ниві польсько-єврейських взаємин. [...] В Україні ця робота ще не зроблена. Недостатньо лише публікацій, конференцій чи зустрічей. Треба вийти із ментальності жертви – це найцінніше, що може бути[2].

  •  

Мистецтво – це та стихія, яка багато чого змінює, навіть перебіг найтрагічніших подій. Тут у мене не виникає жодних дилем. Зрештою, мої героїні постійно перебувають між творчістю та антитворчістю[2]. — про головних героїнь роману «Дім з вітражем»

  •  

Насправді моя ідентичність дуже заплутана, в якомусь сенсі космополітична. Але офіційно я вибрала бути українкою. Це більше політичний вибір, пов’язаний із нинішньою міжнародною ситуацією України, із Майданом. Якби Україна була вже в якомусь іншому місці історії, була багатою та успішною, я би з нею більше сперечалась. А зараз такий момент, що я можу лише підтримати її в міру своїх можливостей[4].

  •  

Передусім я хотіла показати Львів 1980-90-х років так, як я його запам’ятала. Це все реальні магазини, вулиці, будинки, які існують у моїх спогадах. Думаю, що розповідати, де правда, а де вигадка непотрібно. Це неважливо для літературного твору. Натомість істотними є суспільні явища, які ще не описані. Конфлікти та дилеми, притаманні цілим поколінням радянських чи українських жінок, потрібно зображати, глибше продумувати і проговорювати[2]. — про роман «Дім з вітражем»

  •  

Перші мої роки в Польщі – це була зміна не тільки мови й середовища, але і способу життя. В Україні я працювала журналістом, тут усе змінилось: я сиділа вдома з дітьми у замкненому просторі. Я почала себе шукати, з’явилося велике бажання писати, виразити себе, пояснити. Потрохи з’являвся текст, він творився довго. Звісно, виникали різні дилеми: писати чи не писати, як писати, якою мовою[4]?

  •  

Події 2013-2014 років додали нових сенсів. Вони створили нові рамки української національної ідентичності, в якій знайшли своє місце багато людей, котрі раніше відчували себе поза усіма процесами[2].

  •  

Тримовність для мене природна змалечку. Але потім виявилося, що все це дуже непросто поєднувати. Насправді такого патерну не існує, щоб бути там і тут водночас, — усе одно мусиш обирати[1].

  •  

Українці мало дбають про імідж своєї держави, а це створює величезний простір для російських тролів. [...] Проплачені тролі виконують свою роботу, та й ми, зрештою, знаємо, як працюють ці пропагандистські технології. Україні на державному рівні слід більше задуматися над ідеєю контрпропаганди та розумнішої кампанії з формування свого іміджу за кордоном[2].

  •  

Я мрію зайти в книгарню та побачити там десять монографій про Шептицького, що матимуть протилежні концепції, і це даватиме харч для дискусій про те, ким насправді був контраверсійний діяч Шептицький[3].

  •  

Я сама складний персонаж, як і жінки з моєї сім’ї. Ці внутрішні суперечності стають дуже істотними і визначають ритм життя. Дуже важливо розуміти, хто що вибирає. Адже цей вибір матиме вплив на подальше життя. Мені цікаво зображати складні процеси, а найголовніше – потім дискутувати над ними[2]. — про головних героїнь роману «Дім з вітражем»

  •  

Я типова людина пограниччя, що кожною ногою стоїть в іншому місці, кожною рукою торкається іншої культури, причому тих рук і ніг — як у такої собі богині Калі. Так склалося від самого народження[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg