Українська нація

Українська нація — термін на означення спільноти етнічних українців як в Україні та і поза її межами. У політичному сенсі іноді вживається на означення всього населення (народу) країни включаючи національні меншини.

Цитати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

В

	Власне, почнімо з того, що українці сміялися, бо не у всіх націй вироблено такий спектр гумору. Є різновиди гумору – є власне гумор, є сатира, є іронія і десь вони по-різному переважають у різних націй. В українців переважає власне гумор – таке незлобиве підсміювання. Це зумовлено багатьма чинниками, що природно український сміх переважно не є злим, потрібне хіба яке потрясіння, щоб в певних аспектах він дійсно переростав у сатиру. — Ростислав Семків - автор циклу "Український сміх"
	— Ростислав Семків

	Враховуючи, як росія постійно повторювала, що Україна — не нація, а штучне утворення, досить іронічно, що ця ситуація довела, якщо взагалі це треба було доводити, що Україна — дійсно нація. Безсумнівно, українці — європейська нація.. — 23.06.2022
	— Карл фон Габсбург, австрійський політик та нинішній глава дому Габсбургів

	Врешті Україна долучилася до стратегії розвитку національної ідентичності в тому вигляді, як вона викладена у звіті Програми розвитку ООН (2004 р.): запровадження єдиної офіційної мови як державної з її обов’язковим використанням у адмініструванні, державному управлінні, війську, у системі вищої освіти тощо; націоналізація на основі домінуючої етнічної групи системи обов’язкової освіти на основі стандартних планів; впровадження мови і культури домінантної групи у державних ЗМІ та культурних інституціях; запровадження загальнонаціональної символіки (свята, герої, топоніміка тощо). — дослідники «вважають, що політична нація не може не бути етнічно маркованою, і посилаються на приклад європейських націй, основою яких є автохтонне ядро (титульний етнос).» [там же]
	— В. Головко, С. Кульчицький, Л. Якубова. «25 років незалежності»

Г

	Грушевський ішов на крок далі. Він прирівнював націю не до держави, а до народу. Народ, вважав він, - це «альфа і омега історії». <...> Український народ був справжнім творцем української історії.
	— Ярослав Грицак

З

	[Про Кирило-Мефодіївське братство та Головну Руську раду у Львові.] ...збіг у часі їх створення вказує на дуже важливу рису в розвитку української культури, національної ідентичності та політичної активності. Цей розвиток мав два шляхи, і, коли рух на одному сповільнювався або зупинявся, прогрес на іншому міг продовжуватися і навіть набирати швидкості. Відокремлені імперським російсько-австрійським кордоном, українські активісти були об’єднані безліччю зв’язків у процесі націєтворення. — «Досить часто контакти між двома групами українських діячів тривали всупереч бажанням двох імперій, що боролися одна з одною.» [там же]
	— Сергій Плохій

І

	Історики порівнюють українське Дике поле з американським фронтиром. Згідно з відомою тезою Джексона Тернера, саме там, на фронтирі, формувався американський національний характер. Подібно й українська ідентичність зародилася на українському фронтирі, і її символом стали місцеві козаки. — Про причорноморські степи.
	— Ярослав Грицак

Н

	Національне будівництво в задуманій «Новоросії» не передбачає місця для окремого українського етносу в рамках ширшої російської нації. Навряд чи це недогляд або крайнощі, народжені в розпал битви.
	— Сергій Плохій

	Не мова творить націю, а нація творить мову. — "Загальний висновок".
	— Ярослав Грицак

П

	Перестаньте будувати українську націю - модернізуйте її! — «Його коротке есе "Україна між Сходом і Заходом" - це одна з найкоротших і, знову ж, найкращих синтез історії України.» (там же)
	— Іван Лисяк-Рудницький

	Перефразовуючи французського науковця ХІХ століття Ернеста Ренана, нація — це велика солідарність людей, що зросла з усвідомленням ними спільних жертв і перемог у минулому та готовності до них у майбутньому. Для української нації це особливо характерна ознака. Нація передбачає минуле, але в сучасному вона втілюється у реальній згоді, ясному бажанні багатьох людей вести спільне життя.
	— Діяк І.В.

	Під час міжвоєнного періоду (1918—1939) українці стали найбільшою нацією Європи з невирішеним національним питанням.
	— Сергій Плохій

	По суті, йдеться про парадигмальну зміну: перестати дивитися на націю як на самоціль і сприймати її як платформу для модернизації. <...> Щоб подолати минуле, Україна має вийти за рамки національної історії і застосувати глобальну перспективу.
	— Ярослав Грицак

Р

	[Революція] «не досягла своєї остаточної мети, але вона внутрішньо переродила суспільство України, вона створила Україну як модерну політичну націю» — Про Українську революцію 1917–1921 років.
	— Іван Лисяк-Рудницький

У

	Україна була поневоленою, але державною нацією. — Про парадоксальну ситуацію під кінець війни. Формальні структурні елементи (як симулякр): столиця, еліти, висока культура українськю мовою. Але головні рішення щодо України приймалися не в Києві, а в Москві.
	— Ярослав Грицак

	Українська культура завжди існувала в одному просторі з іншими культурами й від самого початку змушена була шукати modus vivendi з «іншими». Здатність українського суспільства долати зовнішні та внутрішні кордони й узгоджувати ідентичності, створені ними, є головною особливістю історії України. — modus vivendi - «спосіб жити», латинська фраза, що означає згоду сторін співіснувати з різними поглядами на певний об’єкт незгоди.
	— Сергій Плохій

	Українці — сильна нація. Для багатьох на Заході це, схоже, стало несподіваним відкриттям. Але якби це було не так, ми б не пережили сталінського геноциду — страшного штучного голоду 1933 року, що характерно, досі не визнаного за геноцид більшістю представлених тут країн. А ще ми нація сильних жінок. Разом з рештою світу я захоплено стежу, зі сльозами на очах, за моїми співвітчизницями, які нині б’ються поруч із нашими чоловіками. — 08.03.22 (зі звернення Оксани Забужко до Європарламенту в Страсбурзі)
	— Оксана Забужко

Ц

	Це був, за Гоголем, край страху, і тому саме на цій землі зміг вирости мужній, войовничий, волелюбний, відчайдушний народ, “все життя якого було повите і випестоване війною” , тобто “нація козаків”.
	— Ярослав Дзиря, "Автопортрет нації"

	Цей народ, підкреслює Гоголь, є “одно з визначних явищ європейської історії, яке, може, одно тільки стримало це спустошливе розлиття двох магометанських народів, що загрожували поглинути Європу”. — «беззахисна відкрита родюча земля <...> стала тереном нападів і спустошень» «бо тут зіткнулися ворогуючі між собою три сусідні держави Польща, Росія і Крим» [там же]
	— Ярослав Дзиря, "Автопортрет нації"

	[Про «націоналізаторські держави» Р. Брубейкера.] ...тип нових національних держав, що виникли на уламках старих імперій і керуються у своїй політиці такими принципами: існує титульна національність, що має право на цю державу; однак інтереси цієї національності у цій державі скривджено і/або загрожено; тому потрібні спеціальні дії, щоб подолати кривду чи загрозу; ці дії є виправданими задля торжества історичної справедливості... — [для цього влада] «проводить політику так званої позитивної дискримінації титульної національності» (там же)
	— В. Головко, Л. Якубова, «25 років незалежності»

Я

	...якби українці не були нацією, то вони давно були б уже не українці. Одначе був же якийсь божественний вітер, що кидав покоління за поколінням на боротьбу саме за цей народ, за цей шматок землі, який Бог на планеті подарував саме українцям. — щодо кризи самоідентифікації національно дезорієнтованої частини суспільства.
	— Ліна Костенко

Джерела

• 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави. — Київ: Ніка-Центр, НАН України ; Ін-т історії України, Боряк Г.В.(кер. авт. кол.), 2016. — 796 с. — ISBN 978-966-521-686-5
• Ярослав Грицак. Подолати минуле: глобальна історія України. — Київ: Портал, 2021. — 432 с. — ISBN 978-617-7925-09-4
• Ярослав Дзира. Автопортрет нації. — Київ: Бібліотека українця, 1997. — 147 с. — на irbis-nbuv.gov.ua
• Діяк І.В.. Українська національна ідея: Шлях до Великої України. — Київ: 2005. — 334 с. — ISBN 966-8639-00-6 — на irbis-nbuv.gov.ua
• Ліна Костенко. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала. — Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — 49 с. — ISBN 966-613-122-6 — на irbis-nbuv.gov.ua
• Іван Лисяк-Рудницький. Історичні есе. В 2т. Том 2.. — Київ: Основи, 1994. — 573 с.
• Сергій Плохій. Брама Європи. — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. — 496 с. — ISBN 978-617-12-1611-2