Дорошенко Костянтин Володимирович

Костянтин Дорошенко

Стаття у Вікіпедії

Костянтин Володимирович Дорошенко (29 жовтня 1972, Київ, УРСР) — український арткритик, публіцист, колумніст, куратор сучасного мистецтва, медіаменеджер, радіоведучий.

Цитати

З дитинства батьки були уважні до моїх проявів, не намагалися тиснути чи ламати під якісь вимоги, ідеї, жорсткі правила. Уважні вони були і до себе, поважали потреби та слабкості одне одного, хоча й не ховали емоцій, спілкувалися без лицемірства, відкрито. В нашій родині без будь-яких декларацій існували право на вибір, на особливість, гідність та особисті кордони. Наприклад, відпустки батьки завжди проводили окремо, даючи партнерові відпочити від себе.

Кожен день несе потенціал нових вражень, станів, думок — це тривала метаморфоза. Ми змінюємося ціле життя, воно надзвичайно цікаве і важливо не зупиняти себе в цьому процесі.

Кожен день світ і ми в чомусь інші, отже стандартних днів я не знаю. А от ранок, якщо я прокидаюся вдома, а не в іншому місці чи місті, починається з посмішки самому собі в дзеркало на стелі над моїм ліжком. Ритуалів не маю, бо вони вбивають безпосередність життя.

Людина має право бути собою, ставитися з увагою і повагою до себе, реалізовувати те, що дає сили та надихає. Гендерні стереотипи минулого крали в людей індивідуальність, змушуючи ціле життя підганяти себе під кліше та вимоги суспільства. Чим щасливіша людина, тим краще поряд із нею іншим.

Мистецтво працює дуже індивідуально. Особисто я серед народженого українським мистецтвом часу повномасштабної російської війни проти України виділив би роботи Катерини Лисовенко, Влади Ралко, Михайла Алексеєнка, Павли Нікітіної. Всі вони в різний спосіб, залежно від авторської індивідуальності, торкаються проблеми того, що є в антилюдській реальності війни людина з її крихкістю, неоднозначністю, жертовністю, стійкістю чи химерністю. І де та межа, за якою втрачається людяність.

Надцінною в житті є зустріч зі співрозмовником. Людиною, яка тебе розуміє, про що і чому ти зараз, поряд з якою можна бути самим собою. Люди шукають кохання, грошей, визнання, всім є, що сказати, але не завжди є із ким говорити. Коли тебе чують і тобі є, що почути у відповідь, коли в розмові розкуті розум, фантазія та емоції, це надихає, оновлює, надає сил.

Найзнаменитіша інсталяція Дем’єна Герста — туша тигрової акули в формальдегіді — має назву «Фізична неможливість смерті у свідомості когось живого». Дійсно, про смерть ми можемо лише фантазувати, коли вона настає з нами фізично — усвідомлення вже не можливе. Отже, важливим є самий процес життя. Неважливо те, що в нас самих його стопорить, краде час — чіпляння за минуле, комплекс провини, ревнощі, розчарування. Адже поки ти живий завжди залишається можливість чогось нового. Хоча б враження або думки.

Я знаходжуся в стані зацікавленого діалогу з собою. «Закохатись у себе — ось початок роману, що триватиме ціле життя», — сказав Оскар Вайлд. А кохання це шлях, на відміну від пристрасті, воно довготривале, сповнене відкриттів, уваги та розуміння. На цьому шляху неможливо зробити зупинку, щось законсервувати. Бо тоді кохання перетворюється на річ з певним терміном вжитку. Проти цього застерігав Жорж Батай і я йому за це вдячний.

Я щиро люблю речі, майже все в моєму помешканні має для мене якесь значення, містить свою історію. Це можуть бути мистецькі роботи, гаджети, книги, посуд, подарунки друзів, привезені мною з інших країн предмети побуту, одягу, декору. Але речі це всього лише речі. Ними треба користуватися, вони живуть і вмирають. Коли щось ламається чи б’ється — я з легкістю це викидаю.