День Соборності України

СОБОРНА УКРАЇНА

День Собо́рності України — державне свято України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році на Софійському майдані в Києві.

Цитати

	Дуже виразно пам'ятаю День Соборності під час Революції гідності. Саме тоді на вулиці Грушевського було вбито Сергія Нігояна — це додало цьому дневі гіркоти і стало немовби болючим просвітництвом того, що за цілісність України і за її соборність доведеться платити кров'ю.
	— Богдана Матіяш

	Дуже позитивними моментами є те, що суспільство об'єднується довкола таких важливих дат, як 22 січня. Тому що сьогодні, у часи повномасштабного вторгнення, нам потрібні якісь стовпи єдності, довкола яких ми можемо поширювати свою національну ідею. Тому що російська пропаганда не спить, російська пропаганда хоче, щоб, навпаки, спали ми. Треба не допустити реваншу, зокрема поширюючи інформацію серед більшої кількості українців про те, про що це свято і яку місію воно для нас несе.
	— Олена Герасим'юк

	Очевидно, що День Соборності дає відчуття солідарності, об'єднання, що через три роки після початку повномасштабної війни, коли первинний резерв сил майже виснажено, вкрай важливо. Думаю, що зараз цей день навіть важливіший, ніж рік тому, бо кожна акція, яка додає сил боротися, набуває особливої ваги.
	— Богдана Романцова, літературознавиця, критикиня, редакторка

	Соборність — це кожен наш день сьогодні, без чіткої прив'язки до дат. Від усвідомлення себе українцем до боротьби за ідентичність, землю, країну. Поки триває боротьба, поки українська армія дає відсіч, поки Україна стримує натиск московитів — доти ми будемо. Соборність — це позиція, яка доведена дією. Це не просто день у календарі. Вона вишивається кров'ю на піксельній формі українських військових.
	— Валерій Пузік

	Такі важливі для українців дати, як День Злуки чи День Незалежності, стають справді значущими на особистому рівні, на жаль, в таких реаліях, як зараз, коли нас знищують фізично. Тоді все зовсім інакше. Це не просто офіційне свято чи дата.
	— Сергій (Фома) Фоменко

	Цю дату, 22 січня, треба відзначати не тільки тому, що це державне свято, але і тому, що ми, отримавши від наших попередників цю естафету свободи, повинні не просто взяти її, але і втримати, і передати далі. І такі традиції, такі дні для об'єднання дуже важливі, тому що ми повинні формувати традицію українства та передавати її далі, щоб у нашому житті не залишилося місце для російських наративів.
	— Олена Герасим'юк

	22 січня ми щороку відзначаємо День Соборности — на згадку про урочисте, з військовим парадом на Софійському майдані Києва, свято возз’єднання колишніх розділених земель у єдину Українську Народну Республіку 22 січня 1919 р. І хоча УНР не вдалося втримати ні воєнних, ні дипломатичних фронтів (на Паризькій мирній конференції 1919 р. дорослі дяді були нас необачно викреслили з числа гегелівських «історичних народів», чим сильно підпсували світову історію на сто років наперед...), проте свій культ соборности через ціле те століття ми таки пронесли, і 1990 року вийшли в цей день стояти вздовж доріг між Києвом і Львовом живим ланцюгом на 600 кілометрів. — З есею «Найдовша подорож» (2022)
	— Оксана Забужко

	22 січня 1919 року дві українські народні республіки, які постали на руїнах повалених імперій, об’єдналися в єдиній соборній державі. Цій історичній події передували десятки років просвітницької роботи української інтелігенції, яка переконувала своїх співвітчизників, що вони — єдиний народ. Інтелігенція йшла услід за титанами національного відродження — Михайлом Грушевським та Іваном Франком. На освічених українців особливо велике враження справила стаття Грушевського «Україна та Галичина», надрукована у 1906 році в «Літературно-науковому віснику». В ній учений застерігав співвітчизників від повторення шляху сербів і хорватів — двох різних націй, які мали одну етнічну основу. Спільність етнічного походження, доводив він, ще не є гарантією виникнення єдиної нації. — Зі статті «Імперія і ми», 24 січня 2006
	— Станіслав Кульчицький

Джерела

• Оксана Забужко. Найдовша подорож. — Київ: Комора, 2022. — 168 с. — ISBN 978-617-7286-88-1