Да́о, Та́о (кит. 道, буквально — шлях) — поняття східної філософії, яке означало: в теорії пізнання — «шлях» природи, її закономірність; в етиці — сенс життєвого шляху людини, етичну норму; в логіці — підставу, засновок, аргумент.[1] Часто використовується для позначення фундаментальної або істинної природи реальності.
Рух Дао — це повернення.[4] — Намагання конфуціанців обтесати людей, як природнє каміння, краде з кожним уламком життєву силу, скорочує життя, позбавляє унікальності.(там же)
Давні греки вважали, що кожна людина має дослухатися свого «демона», давні китайці вважали, що, слідуючи своєму «дао», варто повсякчас зважати на химерну взаємодію-взаємоперетворення протилежних начал «інь» та «янь», Сковорода закликав знайти собі «сродне заняття» – і, мабуть, теж мав рацію[5].
— Микола Рябчук, український журналіст, публіцист, Почесний президент Українського ПЕН-клубу
«Мандри Дао» — значить іти за інтуїцією, бажанням і дитячою допитливістю, дізнаватися, ким ти є насправді, відкривати в собі природну безпосередність, життєву силу й свободу. [6][7]
Суть цих інтуїтивних знань полягає в тому, що існує природний шлях, який зветься Дао... Бути людиною означає рухатися в танці разом із цим Дао, підкорятися ритмові його ключових цінностей — природності, врівноваженості, спонтанності й свободи.[8] — Мудрість притч і парадоксів Дао найчастіше виявляється таємницею. (там же)
Трансцендентне та іманентне[9], наділене потенціалом і досконале, Дао, що не має ні початку, ні кінця, належить теології так само, як і філософії. Усе виходить з нього (спочатку) і повертається до нього (зрештою). Тож воно і є вищою реальністю, пронизує все, що існує, включно з нашими кров'ю та кістками. «Дао недалеко, — говорить даоський мудрець, — воно тут, у моєму тілі»[10]. [11]
«У Дао десять тисяч воріт, — кажуть наставники, — і завдання кожного з нас — знайти серед них свої».[12] Вивчати великі релігії означає блукати серед цих десяти тисяч воріт.[13]
«Чисте Дао» міститься в нас, усе, що від нас вимагається, — бути самими собою [14]. — Або як пише Томас Майкл, «люди — це не реактивні снаряди в спробі вирватися зі своєї онтологічної реальності, щоб ототожнити себе з абсолютним початком, який знаходиться невідомо де.»[15] (там же)