Гримич Марина Віллівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гримич Марина Віллівна
Maryna Hrymych 2015.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Мари́на Ві́ллівна Гри́мич (нар. 1961) — український прозаїк та науковець.

Цитати[ред.]

  • Люди шукають свої корені і хочуть дізнатися, чим вони відрізняються від інших.[1]
  • Наука – це не лише дослідження чи відкриття, це науковий цех. Так і в літературі – є тексти, а є цех. Тому таке велике значення мають творчі спілки й об’єднання[2].
  • Наше патріархальне суспільство відрізнялося від інших…[1]
  • Остання книга, яка мені сподобалася настільки, що я собі сказала: «Я хочу таке написати», – це «Терор» Дена Сіммонса в перекладі Антона Санченка. Хоча я добре знаю, що такого не напишу[2].
  • У суспільстві має бути критична маса професіоналів, до яких прийдуть як до експертів, коли буде потрібно.[1]
  • Я бачу, який талановитий наш народ[1]
  • Я мріяла стати письменницею давно. У дитинстві мені здавалося, що це найпрекрасніша професія у світі. Але мені завжди щось заважало почати серйозно писати. Але, знаєте, коли наближається сороківка, думаєш: або зараз – або ніколи! Пам’ятаю, в цей період мого життя я зробила три речі: почала писати прозу, сіла за кермо і стала на гірські лижі[2].
  • ...якось мені під руку потрапили архівні матеріали пленуму Спілки письменників 1947-го. Вони мене заворожили. Перевернули догори дригом усі мої пріоритети. Я відклала заплановані 60-ті й узялася за 40-ві. І вони мені віддячили – «Клавка» полюбилася читачам[2].
  • Якщо люди переселяються на нову землю, то обов'язково щось втрачають — те, що не є ефективним на новому ґрунті.[1]

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg