Клавка (роман)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку


«Клавка» — роман української письменниці Марини Віллівни Гримич, доктора історичних наук, кандидата філологічних наук, директора видавництва «Дуліби», продюсера літературного проєкту Люба Клименко, члена Спілки письменників України, члена ПЕН клубу, член Національної спілки краєзнавців України.

Цитати із твору[ред.]

  •  

РОЛІТ - це як монастир,тільки письменницький, а Спілка - це свого роду каста. Письменники не дуже-то дають стороннім пхати свого носа в їхні справи.[1]

  •  

...кожен керівник хоче мати біля себе «свою людину».[2]

  •  

...але ж із книжкою не одружишся.[3]

  •  

...коли боксер гамселить грушу, він уявляє, що лупить свого супротивника...[4]

  •  

Бо від того, що покритикуємо трьох-чотирьох, від цього ніякої плями не буде на нашій літературі.[5]

  •  

А село, ви знаєте, джерело нашої мови...[6]

  •  

Щодо Малишка, то він - великий експерементатор...[6]

  •  

Знаєте, я люблю Рильського за те, що у нього все правильно, все бездоганно, у відповідності і з законами мови, і з законами естетики - так, як і має бути.[7]

  •  

А Малишка я люблю за те, що унього, начебто, все неправильно, і разом з тим воно також геніальне.[7]

  •  

У нього кожен вірш - як кришталевий келих...[7]Іван Порфирович про вірші Андрія Малишка.

  •  

Рильський - майстер слова.[8]

  •  

Люди, незалежно від віку, у сезон цвітінння акацій закохувалися заново - у своїх дружин ічоловіків, у чужих дружин і чоловіків, у дівчат у парубків, у зображення на лубкових картинах, у фотокартки кіноакторів.[9]

  •  

Часом доля підносить нам, жінкам, такі сюрпризи, що не знає - плакати чи сміятися![10]

  •  

...якби вона не була єврейкою, її б запідозрили в тому, що вона відьма: так у неї все добре складалося.[11]

  •  

...література - це не "парад зірок", аа літературний процес, у якому мають право брати участь не лише таланти, а й просто
 обдаровані люди, і не страшно навіть, коли затешеться якийсь середнячок: адже на його фоні зірки класиків світитимуть яскравіше.[12]

  •  

Лише велике доза шампанського й ікри допомогла розвіяти тривогу з приводу того, чи не громитимуть на Пленумі видавництво і редакторів за цю книгу мого Павла Миновича![13]

  •  

...критика, коли товариська, коли безпощадна. Але критика має бути.[14]

  •  

...дами? Вони в меншості. Вони взагалі у світі карт завжди в меншості. І в реальному світі - вони не на перших ролях. І в Спілці вони в меншості.[14]

  •  

Сновидіння - це лише робота мозку. І більше нічого. Ніяких знаків нам мертві посилати не можуть. Бо вони давно зітліли... Зітліли?[15]

  •  

За великим рахунком, уся література - це вигадка. Слово "змальовування", вжите до літературного твору, - це фікція. І кожна епоха в літературі має свою колективну вигадку. Зараз - час соцреалізму.[16]

  •  

І що в Спілці письменників, є старі письменники, колись вони були в сідлі, а тепер - немов квочки на сідалі...[17]

  •  

...професійна секретарка має дбати про рівновагу і сспокій свого начальника, не тривожити його через дрібниці, особливо, коли відбувається така історична подія, як Пленум...[18]

  •  

"Ти тільки посміхайся![19]

  •  

Батьки і діти - це одвічна дилема, і не треба з цього приводу драматизувати[20]

  •  

Який несправедливий цей світ.[21]

  •  

Головне бути розумною Персефоною, а не тупою бабою.[22]

  •  

Ліжко, або, як кажуть на Євбазі, "постєль", річ хоч і не дуже приємна, але необхідна.[23]

  •  

...у нас ціле життя попереду, щоб досконало вивчити одне одного.[24]Олександр Сергійович Бакланов під час пропозиції одружитися Клавці.

  •  

Заміжжя - це коли ще й треба називати його на "ти".[25]

  •  

Толстой писатель и Толстой человек - это же две большие разнецы.[26]

Цитати про твір[ред.]

  • Найціннішим у романі є розмови героїв про літературне життя, письменників, літературу як таку. Через ці розмови і постає епоха, передові думки того часу та настрої.[27]

Джерела[ред.]

  • Марина Гримич. Клавка. — Київ: Нора-Друк, 2019. — 334 с.

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg