Вітренко Юрій Юрійович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вітренко Юрій Юрійович
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Юрій Юрійович Вітренко (нар. 17 вересня 1976, Київ, Українська РСР) — український економіст та фінансист. Гендиректор інвестиційної компанії «ЕйВайЕй кепітал» (AYA Capital). Директор з розвитку бізнесу НАК «Нафтогаз України».

Цитати Юрія Вітренка[ред.]

  •  

Світовий досвід показує, що ефективніший варіант, коли газ продають за ринковою ціною. Це досвід багатих країн. Коли занижується ціна – це досвід Венесуели, коли бідна країна і бідні люди[1].

  •  

Що Газпром де-факто зробив за допомогою домовленостей Путін-Тимошенко? Аналогія з готелем: він забронював там, наприклад, три номери, але при цьому зробив так, що готелем ніхто, крім нього, не може користуватися[2].

  •  

Газ для Росії — це політична зброя, вони хочуть використовувати газ або як удавку, яку вони накинули, а потім ви маєте на колінах щось вимолювати; або як хабар: вам дали якийсь дешевий газ. Ринкові правила означають, що у Путіна вже не буде про що домовлятися[2].

  •  

Політика Росії стосовно України — це типова неоколоніальна політика. Вони знаходять українських посіпак, які продають їм за якийсь невеличкий хабар український національний інтерес або якусь долю, такі намісники, і потім вони просто витискають усі соки з України[2].

  •  

Ми говоримо, що неправильно, коли Нафтогаз забезпечує від 15 до 20% всіх надходжень до бюджету. Ми ж не Саудівська Аравія, ми навіть не Росія. Це означає, що інші не платять податки до держбюджету, або щось у нас неправильно[2].

  •  

Регулювати ціни для всіх — це неправильно, це не європейські правила[2].

  •  

Єдиний облгаз [Кіровоградгаз], який ми контролюємо, як тільки ми цей контроль отримали, ми відразу ж знайшли там мертві душі, ми знаємо, що в облгазах крадуть газ[2].

  •  

Для нас найголовніша проблема — це принаймні отримати прямий контакт зі споживачами, щоби ми могли постачати газ напряму споживачам, і потім уже з ними ми будемо вирішувати питання хто платить, як, хто не платить[2].

  •  

Більшість людей, які мають гроші, вони їх вкрали, називаємо речі своїми іменами, отримали хабарі, нечесно заробили. І це вже така суспільна свідомість, норма. Ми говоримо: в Україні чесно заробити гроші неможливо. А потім з'являється хтось, хто говорить: я чесно заробив. І тоді для людей це ментальна проблема, вони говорять: “А як це може бути? Якщо можна заробити чесно, чому тоді я не заробляю?” І ми говоримо, що цей наш новий приклад, поки що це виняток із правила, але він має стати новим правилом, і люди це побачили[2]. — Про премію за перемогу в Стокгольмському арбітражі.

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg