Але ж знаєш, раніше я був чесним банкіром. Потрібно було сісти у в'язницю, щоб стати шахраєм. — за повістю Стівена Кінга «Ріта Гейворт і втеча з Шоушенка».
В'язниці побудовані для тих, хто краде та вбиває, але у принца Лимона все навпаки: злодії та вбивці у нього у палаці, а у в'язниці сидять чесні громадяни.[1]
В'язниця позбавляє не лише свободи, а й ідентичності, принаймні намагається. Усі в'язні мають однаковий одяг, їдять однакову їжу, живуть за тим самим розкладом. За означенням, суто авторитарна держава не терпить ніякої незалежності чи індивідуальності.[2]
Росія не є національна держава, а є та сама, що й 300 років тому, домодерна мультиетнічна імперія, яка живе з географічної експансії та грабунку ресурсів і тому приречена відтворювати знову й знову, під байдуже яким ідеологічним прикриттям, ту саму тюрмоподібну політичну структуру, котра єдина й тримає її при купі....[5]. — Говорячи по-людськи: редакційна колонка в New York Times, опубліковано 20.02.2023 у скороченому вигляді.
