Перейти до вмісту

Іза Хруслінська

Матеріал з Вікіцитат
Іза Хруслінська
Стаття у Вікіпедії

Іза Хруслінська (пол. Izabella Chruślińska)(* 16 вересня 1956) — польська журналістка, відома своїми статтями та книгами присвяченими Україні та українсько-польським стосункам. Активна діячка польсько-українського діалогу. Авторка книг-інтерв'ю з українськими інтелектуалами Ярославом Грицаком, Оксаною Забужко, Йосифом Зісельсом. Членкиня Українського ПЕН.

Цитати

[ред.]
  •  

Микола Горбаль потрапив перший раз до табору лише за те, що написав – навіть не встиг надрукувати! – поему українською мовою. У Польщі такого не було. Наші опозиціонери, той же Яцек Куронь чи Адам Міхнік підкреслювали, що в Україні треба було платити значно більшу ціну за таку саму боротьбу, як у Польщі. Частина українських дисидентів не повернулася з таборів, загинули Стус, Тихий, Марченко, Литвин та інші[1]...

  •  

Мій підхід до України і до українців Польщі – це відкриття цієї країни і народу, співпраця, дружба, потреба вивчити мову, пізнати культуру. Те, про що сказав Іван Франко: ми дуже близькі. Я ніколи не бачила в українцях проблему. Мені близький етос Єжи Ґєдройця, який говорив, що ми маємо бути разом. Я шукаю людей, і в Польщі, і в Україні, яким також близьке це переконання. І зустрічаю їх постійно[1].

  •  

Поляки та українці в Центрально-Східній Європі – це два найближчі між собою народи. Ми схожі і в позитивах, і в негативах: маємо схильність до певної анархії, поляки та українці зазвичай критичні до всього, що відбувається в їхній власній країні, але і ми, і ви – дуже спонтанні, коли хочемо, ми професійні й ефективні, з тривалими традиціями боротьби за свободу, з романтичним підходом до кожної такого роду боротьби[1].

  •  

Треба також пам’ятати, що доля вояків УПА, зокрема жінок, а також їхніх родин, – трагічна. Ті, хто вижив у боротьбі з НКВД, потрапили до радянських в’язниць і таборів з вироками по 25 років. Вояки УПА відіграли також вирішальну роль в боротьбі в ГУЛАГу. Після їхніх дій ГУЛАГ ліквідували; щоправда, відразу замінили його системою таборів. Я як публіцистка робила інтерв’ю і з Василем Куком, і з Василем Галасою – це двоє останніх командирів УПА. Говорила з Петром Потічним і з Євгеном Стахівом, вояками УПА, після боротьби – на еміграції, з Данилом Шумуком, зустрічалася з пересічними вояками УПА, знаю багато спогадів. Звісно, УПА має темні сторінки свого минулого, які історики, безперечно, повинні досліджувати[1].

  •  

Я більше 20 років знаходжуся в тих польсько-українських середовищах, які співпрацюють і роблять багато речей разом. У кожний драматичний момент історії незалежної України поляки намагалися підтримували українське суспільство. Дуже важливо сьогодні пригадати все, що ми робили разом[1].

  •  

Я особисто дивлюся на УПА як на армію, яка боролася за незалежність України, дивлюся на неї не крізь призму ідеології, а через долі її вояків. Людський чинник для мене є найважливішим[1].

  •  

Я переконана, що наша трагічна історія, поляків та українців, не роз’єднує нас, навпаки – минуле дає нам сьогодні можливість будувати відносини цілком іншої якості. І те, що ми, польські та українські середовища, робили з кінця 1980-х років, є підтвердженням такої тези[1].

  •  

Яцек Куронь колись сказав, що його захоплює рішучість українців у боротьбі за свободу. Століттями українці йшли на муки в боротьбі за незалежність. Донині бачимо докази цього[1]!

Примітки

[ред.]