Іван Калимон

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Калимон

Калимон Іван (або Калимон Йосип) (поч. 17 ст.) — вихованець Київської колегії, автор латиномовного панегірика «Сонце, що сходить після заходу»[1], присвяченого П. Могилі[2].

Цитати[ред.]

«Сонце, що сходить після заходу», 1641 р.[ред.]

  •  

Кожному личить приносити свій подарунок[3].

  •  

Мовчазна радість набагато красномовніша за радість, з’явлену в слові[3].

  •  

Новий день повинен новим звеселяти світлом[3].

  •  

Тепер настає наш день, підноситься тріумф нашого сонця. Це стосується нас, бо в нашому домі народилася радість[3].

  •  

О найвищий творителю всього сущого! Невже тобі подобало лікувати хворий світ за рахунок свого здоров’я? Невже подобало направити сумний світ до радості лише через скорботи[3]?

  •  

Любов так чинить, щоб урятувати люд людський, бо любить його[3].

  •  

Нікчемна зваба тріумфу не рівня перемозі, бо несе не тільки прославляння своїх подвигів, а й гризоти, ганьбу, тортури й рани[4].

  •  

Зі всього золотавого вельми славним є лише те, що стосується Бога, що стосується Сонця[4].

  •  

Здобута перемога не може бути кращою за хреста, під яким вона прийшла до славлення ран Христа[4].

  •  

Квітка, що зросла між колючок, милує око власними барвами[4].

  •  

Любов ненавидить блискавки, не любить шкодити, а любить голубити[4].

  •  

День дарує життя, а не смерть, якщо тільки є днем започаткування життя[4].

  •  

Сонце сходить і над добрим, і над злим, кожному з яких однаково ласку виявляє. Воно для всіх одне, і всі відчувають його однаково[4].

  •  

Сонцеві звично зникати, але нашому розумові зникати не звично[4].

  •  

Найбільший гаразд буде, якщо надія на майбутнє благодіяння буде одержана в плоді немовляти[4].

  •  

Найкраще життя з Богом-спільником, хоча і в утечі. Та й нічого дивного, втеча дала порятунок людині[4].

  •  

Жорстокі ті обійми, які не молоком гасять спрагу, а жовчю. Нема на світі насолод, які були б без жовчі[4].

  •  

Справедливо праведність терпить терни, якими оперізується[4].

  •  

Безперечно, на кам'янистім полі гордощів не зростають троянди[5].

  •  

Плід, за вашим бажанням, з’явиться вельми швидко. Але який він? Батьки звільняються від давньої темряви, звільняються від неволі[5].

  •  

Раби не цікавляться небесними справами[5].

  •  

Літо лише ті квіти любить, які зростило саме[5].

  •  

Сонце можна розгледіти лишень завдяки його власному світлу, а не якомусь іншому[5].

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7


Bookmark-new.svg