У Вікіцитатах є статті про інших людей з прізвищем
Куліш .
Мико́ла Гу́рович Кулі́ш (1892–1937) — український драматург і режисер. Автор комедії «Мина Мазайло» (1929 ).
Але я знаю, що того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот і смерті в вічі скаже. («Патетична соната») Без грошей і при сонці темно. Бо головне ж тепер — реформа людини… («Народний Малахій») Бо тінь журби української впала і мені на плечі… («Народний Малахій») Бо хіба ж може бути інтернаціонал без України, без бандури ? («Патетична соната») Всі дороги в світі — це лише орбіти: якою б не ішов, все одно повернешся туди, звідки вийшов, — в яму. («Патетична соната») Гармат би нам та кулеметів замість мрій. («Патетична соната») Злиденніших нема рабів у світі, як ми, братове українці! («Патетична соната») Кожен з нас живе в віках, бо ми, перш за все, — ідеї. («Патетична соната») Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя! («Патетична соната») Кому? Більшовикам? Бандитам? Бидлові, що реве від крові і трощить наші найкращі ідеї? («Патетична соната») На московському кумачі України самостійної не вишити! («Патетична соната») Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить. («Патетична соната») Найкращий спільник той, хто мову нашу розуміє і по-вкраїнському говорить. («Патетична соната») Невже, скажіте, вам чужа найрідніша і свята ідея національного визволення? («Патетична соната») О, як не хвилюватися, як, коли оце саме «ге» увесь вік мене пекло і кар'єру поламало. («Народний Малахій») Ой — казали люди, що як прийде свобода, то вона, як мама, — не журися, мовляв, дівко, вискочиш із ями. («Патетична соната») Пишу й писатиму, бо вірю в Петрарку і в вічну любов. («Патетична соната») Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище. Про негайну реформу людини і в першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти. («Народний Малахій») Своєї держави я хочу під прапором ось під цим! («Патетична соната») Слухай, як дзвонить і гра Україна! Устають з могил сивоусі запорожці, сідають на коней. Цоки-цок!.. Чуєш, мчать? Сивоусі лицарі… («Патетична соната») Сотні, тисячі, десятки тисяч українців заприсяглись образом Шевченка не складати рук, аж доки не відбудована буде вільна наша Україна. («Патетична соната») Так, я чайка! Скажу: я тая чайка, що літала над Жовтими Водами, об дороги чумацькії билась, що літа і б'ється у кожному козацькому серцеві… («Патетична соната») Тільки тоді, як Петраркою стане той, хто сьогодні б'є жінку, наступить всесвітня соціальна весна. («Патетична соната») Того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот. Україна сьогодні не сцена, а плацдарм… Плацдарм великого змагу ідей… («Патетична соната») Українче, спізнай самого себе! («Патетична соната») Холодному й голодному не до школи. Хоч ярмо й червоним стане, а ярмом не перестане! («Патетична соната») Хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила. Пора! Вільними стати пора! («Патетична соната»)
Гострий гоголівський профіль, чорнильна щіточка вусів, нервові, але стримані рухи. І тільки очі були такі мінливі, такі щедрі, що через них ставало видно, яке складне, напружене, суперечливе життя кипить глибинах цього незмірно багатого людського єства.
— Микола Бажан
Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не буду шукати небезпечних аналогій в класиці — між Шекспіром і Шілером , або Мольєром і Бомарше , але в сучасній йому радянській драматургій він не мав собі ровних, а зтого, що ми знали про тогочасну драматургію за рубежем, рівняти Куліша можна було хіба що з Піранделло [ 1]
— Юрій Смолич
.jpg)
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі