Довгович Василь

Василь Довгович (справжнє прізвище Довганич; 1783–1849) — український філософ, мовознавець, поет, священик. Перший закарпатський академік (член Академії наук Угорщини з 1831).

Цитати

З рукописної збірки поезій, поч. XIX ст. — 1832 р.

Мислі — в науці ясній, втіху знаходять у ній^[1].

В кого водиця — не кров? В того, що вже охолов^[1].

...Надійтеся щастя,
Не завжди для вас блискає небо вогнем^[1]!

Сльози у нас на очах, хоч від сцен живемо ми далеко,
Скільки-бо крові у цім світі уже пролилось^[1].

Славен, хто зборов пишний норов свій,
Хто кінця дійшов у борні святій^[1].

Що колись сталось, ніколи до нас не повернеться знову,
Все-бо минає, лише справа прекрасна живе.

Той має щастя, у кого ім’я переходить у вічність^[1].

Дурню, чого ти бажаєш? Хіба не підвладне жіночій
Владі безмірній життя ціле у тебе, скажи?
Жінка тебе народила, керує Фортуна, теж жінка,
Врешті Смерть-жінка тобі гибель колись принесе^[1].

Часто у ваших руках гроші, закони усі!
Тим доброчесність боїться законів: порушить їх — гине!
Скільки ж безкарно разів гроші порушують їх^[1]?

Люди біжать під знамена тих грошей один, глянь, за одним,
Ледве знайдеться такий, щоб доброчесність обрав^[1].

Скільки є друзів у грошей та недругів у доброчестя!
Дружбу приносять усім гроші, а заздрість — воно^[2].

Часто в житті нагород доброчесність не має, а гроші?
В тих, подивися, яких ще не було нагород^[2]?

Був же щасливий колись Діоген, бо любив доброчесність,
Та, бідолаха, тоді в бочці порожній сидів^[2].

Наше коротке життя, мов та квітка, що сходить уранці,
Вдень розквітає, однак вечір приносить їй смерть^[2].

Мучить нещасних любов, мучить ненависть усіх^[2].

Чи ж прикидатись — чеснота? Це якось осел пізнав добре,
Леве могутній, коли в шкіру твою одягнувсь^[2].

Чорна юрба ця, що тільки побачить і навіть
Дóбра якщо хоче буть, але не може ніяк^[2].

Тисячу прикладів можу навести, чому вони заздрять,
Може, такі є, котрі заздрості заздрять самій^[2]?

Світ того шанує, хто над ним панує^[2].

Став безсмертний той, хто на смерть ішов,
Славиться герой, що себе зборов^[2].

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Мудрість, 2019, с. 403
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л Мудрість, 2019, с. 404

Джерела

Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[Мудрість—2019——403-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Мудрість, 2019, с. 403

[Мудрість—2019——404-2] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л Мудрість, 2019, с. 404

[1]

[2]