Джамбатіста Віко

	Джамбатиста Віко
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

Джамбатиста Віко (іт. Giambattista Vico, 23 червня 1668, Неаполь — 23 січня 1744, там само) — італійський філософ епохи Просвітництва, засновник сучасної філософії історії, його ідеї сприяли розвитку культурної антропології та етнології.

Цитати

Людина внаслідок нескінченної природи людського розуму робить саму себе правилом Всесвіту там, де розум розгублюється від незнання^[1]. — Аксіома I//«Засади нової науки про загальну природу нації»

Друга властивість людського розуму полягає в тому, що там, де люди не можуть скласти ніякого уявлення про далекі й невідомі речі, вони судять про них за речами відомими і наявними^[1]. — Аксіома II//«Засади нової науки про загальну природу нації»

Щоб допомагати роду людському, Філософія повинна підносити і напучувати людину пропащу і слабку, а не спотворювати її природу і не залишати її в її зіпсутості^[1]. — Аксіома V//«Засади нової науки про загальну природу нації»

Люди спочатку стараються вийти з підкорення і прагнуть рівності — такими є Плебеї в Аристократичних республіках, що зрештою перетворюються в Народні. Потім вони стараються перевершити рівних — такими є Плебеї в Народних республіках [...] Нарешті, вони хочуть поставити себе над законами, — звідси Анархії, тобто Розбещені Народні Республіки; немає гірших Тираній, ніж вони; в них стільки тиранів, скільки в державі нахаб і розпусників. Тоді Плебеї, які стали обережними внаслідок власних нещасть, знаходять зцілення від них у Монархіях^[2]. — Аксіома 45//«Засади нової науки про загальну природу нації»

Про Джамбатисту Віко

	Як усякий творець великої системи, покликаної дати остаточне світопояснення, Дж. Віко починає з нещадної ревізії набутих людством уявлень, яким воно завдячує «марнославству націй» та «марнославству вчених». Це, на думку Дж. Віко, найнебезпечніші з усіх видів марнославств, і він зводить рахунки з ними у манері незрівнянно саркастичній (пiзнiше Г. Юнг говоритиме про гординю «Я» як його «iнфляцiю»)^[1]. — Зі статті «Десять пишемо, сто в умі»
	— Іван Дзюба

	Шістдесят чотири Аксіоми Дж. Віко охоплюють історію, міфологію, культуру, мову, економічні і політичні стосунки народів, форми їхнього самоврядування, релігії, принципи самої філософії... Ці Аксіоми і становлять той інструментарій, за допомогою якого Дж. Віко далі деконструює і реконструює картину світу людей. Найбільш відомий він своєю концепцією кругообігу (ідей, форм буття, піднесення й занепаду народів, культур), що протистояла ідеї прогресу як нiбито постійного переходу від нижчого до вищого, і не раз озвалася у філософії XX ст. Але мені здається, що найбільше його осягнення — це «відкриття» Людства як складної, мінливої і різноякісної цілiсності, єдності^[1]. — Зі статті «Десять пишемо, сто в умі»
	— Іван Дзюба

	До нього ідея Людства була абстракцією. Він надав їй животрепетного і «магматичного» змісту: вогненність, бурхливість, змінність. Він висміяв претензії «провідних», «обраних» націй виводити людство від себе або на нього себе екстраполювати, «навчаючи» і «облаштовуючи». Він виходив з того, що кожна нація сама приходить до спільних усьому Людству істин, бо спільною є природа націй, природа людей, і найкращий доказ цієї спільності — те, що різні народи, не знаючи один одного, породжують схожі ідеї (i пiдвладнi спiльним архетипам, додав би Г. Юнг). Однак спільність не означає одноманітності i навпаки. У Дж.Віко — пафос цінності культур, міфологій, мов, розкриття їхніх світопояснювальних і поетичних глибин^[2]. — Зі статті «Десять пишемо, сто в умі»
	— Іван Дзюба

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д Екстракт 150(1), 2009, с. 111
↑ ^а ^б Екстракт 150(1), 2009, с. 112

Джерела

Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сондюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[Екстракт_150(1)—2009——111-1] а ^б ^в ^г ^д Екстракт 150(1), 2009, с. 111

[Екстракт_150(1)—2009——112-2] а ^б Екстракт 150(1), 2009, с. 112

[1]

[2]