Ґюдрун Скреттінґ

Ґюдрун Скреттінґ

Стаття у Вікіпедії

Ґюдрун Скреттінґ (норв. Gudrun Skretting; нар. 11 червня 1971) — норвезька письменниця, піаністка у Норвезькій музичній школі.

З роману «Три чоловіки для Вільми»

«Так, звісно, ти знаєш, що багатьох зірок, які ми бачимо на нічному небі, більше не існує. І що їхнє світло мандрує до Землі так довго, що для нас, людей, здається, немов вони досі сяють. Але як у такому разі з тим світлом, що лине в інший бік, далі?»

«Уяви собі циферблат, що світиться, і хай на ньому буде, скажімо, за десять дванадцята. А тепер уяви, що світло від циферблата переміщається далі, як воно це зазвичай робить, власне зі швидкістю світла, далеко-далеко, кудись у космос. Що світло саме в ту мить, коли на годиннику була за десять дванадцята на Землі, продовжує невпинно рухатися у вічність. Тоді саме ця мить, за десять дванадцята, і є вічністю – хіба не дивовижно так думати?»

«А якщо уявити промінь світла, який відходить від живої людини? Людини, яка усміхається, сміється, має все життя попереду? Тоді виходить, що ця людина живе вічно, хіба не так?»

«Адже як писати про музику? Я сам ніколи не читав таких слів, які охопили б усе: радість – глибшу, ніж я коли-небудь відчував у реальному житті, журбу – таку глибоку, якої я ще ніколи не знав, і кохання»

«…хоча й ми маємо фізичне тіло, яке перебуває тут, внизу, на землі, все ж проблиски нашого життя завжди ринутимуть у вічність, як «Вояджер». Немов фото, зроблені одні за одними, з відрізком у мілісекунди».

«На щастя, життю надають сенсу багато речей, Вільмо. Пам’ятай про це. Добро приходить через біль, світло пробивається крізь темряву, по-іншому ніяк. А в цьому світі багато добра і багато світла. Щоразу, як я чую симфонію Малера чи концерт для скрипки Бруха, я можу відчути таку саму сильну закоханість, як тоді, понад тридцять років тому. Або ж щастя: третя частина сьомої симфонії Бетховена, неможливо ним не заразитися. Додай до цього всього ще й радість виконання, перебування серед цих творів, бути частиною їхнього звучання, чути сотню дрібних звуків, які кують одне тіло, разом дихають. Не така вже й дрібниця, якщо подумати».

«Життя для того, як то кажуть, аби його розділяти».

«…не існує жодної пари закоханих чи подружньої пари, якщо на те пішло, яка була б єдиним цілим. У повне життя вірять, мабуть, лише молоді, які щойно в когось закохалися».

«Амді грав так, що у його грі відчувалося саме життя, все найпотаємніше, те, що мало значення. І я знову і знову повторювала два слова, які ніколи раніше не казала вголос: мій хлопчик».

«Сенс життя у його продовженні – що хтось чи щось житиме далі після нас. Щось красиве, що породжуватиме інше красиве, знову і знову».

«Пообіцяй мені у цю мить, поки ти на землі, що бігатимеш по траві, співатимеш, кохатимеш, слухатимеш прекрасну музику. Що ти не будеш боятися. Ні, відчини двері, запали світло, збережи кохання, якщо знайдеш його. Так, найдорожча Вільмо, зроби світ бодай на краплю кращим. Лише на міліметр. У свій унікальний спосіб».

«І насамкінець, найдорожча доцю: стався доброзичливо до людей. У цьому величезному Всесвіті, попри все, нас не так вже й багато. Ми такі безмежно цінні, цінний кожен з нас. Твій тато».

Про Ґюдрун Скреттінґ

	Ґюдрун Скреттінґ – професійна піаністка і досі грає камерні концерти. У книжці багато музики: Вільма – вчителька в музичній школі, її батьки теж музиканти. Батько у листах згадує твори композиторів, які вони з коханою Марією грали і слухали. Навіть космічний зонд «Вояджер» на диску має записи мелодій, адже це одне з найкращого, що створили люди. Тому увімкнути музику під час читання роману «Три чоловіки для Вільми» може бути вдалою ідеєю, до того ж авторка наприкінці книжки вказує, де можна знайти плейлист.
	— Катерина Щадило