Я, ти і наш мальований і немальований Бог (роман)

«Я, ти і наш мальований і немальований Бог» — роман української письменниці Пахомової Тетяни, уперше опублікований у 2020 році.

Цитати із твору

Ми не настільки багаті, щоб купляти собі дешеві речі.

…бо найвище призначення жінки на цьому світі – не лише народити, а й виховати продовження роду, дати розуміння десяти Заповідей Божих, увести в складний світ трьохсот шістдесяти п’яти заборон і двохсот сорока восьми рекомендованих приписів іудаїзму.

Батьки сказали – діти зробили.

Живи просто: молись, рости дітей, примножуй добробут…

…бо всі люди, свідомо чи несвідомо, роздратовані чи неврівноважені, самі тягнуться до тих, хто усміхнений, задоволений і не жаліється.

…тільки прискіпливе жіноче око здатне провести ідеальний фейс-контроль, і це вже точно поза часом і національністю…

…не все й не завжди можна купити … - Навіть за золото? - Навіть за золото, щастячко моє

…чого не можна купити за гроші, то можна купити за ду-у-же великі гроші.'

Світ гарний, тільки люди його псують.'

Знання, як гроші в гаманці: або їх нема,або нема зовсім…

…люди та їхні вчинки такі різні…

Той, хто довго прислухається до одного, приглушує інше.

Ця примхлива пані ніби діє інтересах людей, але завдає більшості страждань.

…обираючи політика, ми шукаємо споріднену душу, отож маємо при владі практично себе… Ми – корінчики одного великого дерева Життя. Ми всі його годуємо й живимо своїми маленькими началами…

Життя рідко справедливе, та в наших силах подбати про зміни, що починаються з роботи над своєю душею…

Незнання породжує злобу, а її не можна пускати в серце… Євреям потрібно поважати традиції того народу, серед якого ми живемо, можна сказати, пристосовуватися, інакше не виживемо…

…з усіх ситуацій завжди є вихід, а лиття сліз допускається лише в двох випадках: або коли вмирає хтось із близьких, або коли щось дуже болить – решта не вартує сліз, бо ж нема більше на світі такого, чого не можна було б виправити…

…вчити сухий текст підручника з датами боїв, статистикою жертв і втрат – це одне, а бути складовою цієї статистики і в центрі події – це не просто щось зовсім інше. Це те, що принесе набагато більше біди й, вочевидь, буде набагато гіршим для людей і для його сім’ї, ніж написано в книжках…

Чому той, хто вбив одну людину, називається вбивцею, а той, хто тисячі, - видатним полководцем?

Надія – єдине, що могло зігріти в цей гнітючий час очікування відповіді на запитання, яке кожен ставив сам собі: «Чи виживу? Чи виживуть мої діти?»

Людина – представник хоч і вищий, але все-таки тваринного світу, та й від античних часів відома створена мудрецями класифікація людей за найколоритнішими тваринними типажами…

…смерть же не має національності…

Бо те, що ненависне людям, завше знаходять у євреях…

У людини можна забрати все: будинок, врожай, скарби, сім'ю – все-все, крім віри. Думайте за добре. Вірте в добро…

Навіть один день життя – це все ще життя…

Знати мало, потрібно ще й уміти.

Якщо є шанс щось змінити – треба змінити, бо тут точно чекає кінець.

..на кожного чорта знайдеться ще головніший.

Хоч до ладу, хоч до складу – не повинен нормальний хлоп досить говорити, хто досить говорить – мало робить.

Часто люди в захланній гонитві за досяжним і недосяжним навіть не задумуються, яке блаженство криється в простих речах.

Та й кожна жінка в селі жартувала, що найкращий коханець – це город: і пози різні, і сім потів вийде…

Людина безвіри – як перекотиполе: несе його вітром хтозна-куди. І всяке сміття на нього намотується.

Не звинувачуй усіх…

…мрії й сподівання на краще подоовжують життя?...

Лише власний біль відкриває очі на страждання й біди інших робить співчутливими до чужого горя.

Як не дивно звучить, але в нашому світі, де ми дуже залежимо від матеріального, найвищою його цінністю є все-таки людські стосунки: вони дають нам крила в дружбі, у коханні, у творчості…

Люди з божою душею є основа цього світу, і це теж проста істина, яка й рухає його вперед…

Життя дає нам великий багаж подій і досвіду, інколи й гіркого, і виносити його можна, лише пройшовши тренування часом на життєвій дорозі…

Події людського життя – це і є той сильний вітер, але й дерева стають сильнішими за сильного вітру…

…бо люди, які все мають, перестають розуміти й співчувати іншим…

Жити з іншими людьми – це як вправно танцювати вальс: ти то наступаєш, то відступаєш, бо так домовилися танцювати, і в житті ти чи сам чимсь поступаєшся, чи хтось тобі, і тоді є добре…

За все, за все й усім треба дякувати, то й світ буде добрішим…

…людина приходить на цей світ без нічого і без нічого з нього йде, залишаються лише її справи – добрі чи погані – у споминах інших людей, і жити вони можуть століттями… Будинки руйнуються,одяг тліє, скарби розтікаються по світу, а вчинки чи досягнення залишаються в пам’яті людській…

То що, і погане, і добре може оцінюватися людьми однаково?

Бачиш, сину, люди розуміють власну недосконалість. Їх дратують крайнощі: як дуже погані, так і добрі. Багато хто, розуміючи це, лише у своїй багатій уяві рятує інших, роздає милостиню, карає несправедливість. А насправді – нічого, нічого не робить, навіть коли з’являється шанс урятувати, подати, обігріти когось, комусь, щось, десь…

Треба чинити за ними (про закони Божі), навіть якщо вся несправедливість світу б’є по тобі страшним болем, і лишати після себе тільки добрі справи.

Прості вчинки кажуть про нас багато, і готують до більшого.

Добрі справи не дадуть скам’яніти нашим душам…

А що таке терпіння? Це і є твоє випробування часом – на міцність, на здатність дійти до мети.

Коли ти бачиш могутнє дерево, мало уваги звертаєш на те, якої форми в нього листочки.

Цитати про твір

	Крізь весь роман проводиться месендж – необхідно вірити в справедливість Божих цінностей. Бог незримо присутній на сторінках роману.
	— Марина Штолько, завідувачка науково-інформаційного відділу Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України

	Історію, яка трапилася більше 70 років тому письменниця із Львівщини Тетяна Пахомова перетворила в книгу: це історія української родини, яка під страхом розстрілу переховувала євреїв 832 дні.
	— Ірина Небесна, журналістка

Джерела

• Тетяна Пахомова. Я, ти і наш мальований і немальований Бог. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2020. — 192 с.