Ярослав Мудрий

	Ярослав Мудрий
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

Яросла́в I Володи́мирович (також Ярослав Мудрий; бл. 983–1054) — Великий князь Київський (1016–1018, 1019–1054). Син хрестителя Русі князя Володимира I Святославича.

Цитати

Якщо будете жити в любові, Бог буде при вас і дасть вам перемогу над ворогами, а як будете жити ненависно, в суперечках, то й самі загинете, і затратите землю ваших батьків та дідів, що вони здобули великим трудом. — повчання дітям

Про Ярослава Мудрого

	Автор «Повісті временних літ» називає Ярослава «боголюбивим». Та, крім церковного й канонічного права, великий князь цікавився і правом громадським. Йому приписують юридичний кодекс — «Руську Правду», зведення варязьких законів, адаптованих до слов'янських звичаїв. Однак, передусім «Руська Правда» — це втілення абсолютної влади великого князя над усіма без винятку підданцями, про що він сам повідомляє своїх читачів на початку: «...все інше судити, як Ярослав судив. Так сини його встановили»^[1].
	— Філіпп Делорм

І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова^[1]. — «Повість временних літ»

	Як то буває, що один зоре землю, другий засіє, а інші жнуть і їдять багаті овочі, так і тут: батько Ярослава зорав і зрушив землю, просвітивши хрестом, а Ярослав, Володимирів син, засіяв книжними словами серця вірних, а ми жнемо, користуючись з книжної науки.
	— Із літописів

	Про культуру найвидатнішого київського князя Ярослава Мудрого, якому вдалося розумом і волею втихомирити пожадливих претендентів на центральний престол, можна сказати багато добрих слів. Цей державник розумів, що основою його влади є не лише воїни, а й закони, не лише мечі, а й книжки, що їх він наказав збирати і переписувати. Він будував своє правління не лише на зримому територіальному просторі, а й на незримому, духовному потенціалі тодішньої світової і рідної культури^[2]. — «Енергія культури» (лекція) (2004)
	— Дмитро Павличко

Примітки

Джерела

Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 57-58
Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І. — Київ: Laurus, 2016. — 208 с. — ISBN 978-966-2449-91-4

[Делорм—2016——42-1] а ^б Делорм, 2016, с. 42

[2] Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Дмитро Павличко

[1]

[2]