Чубай Тарас Григорович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тарас Чубай
Тарас Чубай (Львів, 05.11.2011).JPG
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Тара́с Григо́рович Чуба́й (нар. 21 червня 1970) — український рок-музикант та композитор, лідер гурту «Плач Єремії». Син Григорія Чубая, брат Соломії Чубай.

Цитати[ред.]

  •  

Моя життєва концепція: все справжнє сприймається людьми добре[1].

  •  

Моя мета — це гарно прожити життя і допомогти при цьому гарно прожити життя людям, які мене оточують. Гарно прожити — в сенсі нікому не нашкодити[1].

  •  

Мені здається, що митцю треба говорити тоді, коли йому є що сказати, і мовчати тоді, коли немає що сказати. Це нормально. Словесно так от буквально говорити, мені здається, щось воно мало має сенсу. Для мене сенсовними є мої виступи. Тоді я висловлююся по-справжньому, тоді я справді можу щось сказати. І цей процес для мене є найважливішим[2].

  •  

Я думаю, що треба навчити людей доброї української мови. Це в нас усе питання освіти. До цього вертається. Тобто спочатку ми мусимо виховати покоління людей, які відчувають і розуміють мову. Тоді вони зможуть створювати продукт цією мовою хороший. Зараз дуже збільшилася кількість україномовного продукту. Але ця недолуга мова – вона пласка, чути, що людина в житті не спілкується мовою, а пише нею пісні. Що ж то будуть за пісні? Вони будуть пластикові, ні туди, ні сюди. Працювати треба над собою[2].

  •  

Все-таки, я сказав би, як не крути, ми маємо найкращого президента за всю історію. Можна мати до нього претензії, але це найкращий президент. І там є політична воля, і щось вирішується. Багато людей спровоковані, і пропаганда, і «гавкають» зараз там на Порошенка, але, як не крути, є зміни позитивні. Я це відчуваю навіть по собі. Навіть по збільшеній кількості моїх концертів і взагалі появі українськомовних артистів і так далі. Це все рухається. Воно просто рухається повільніше, ніж нам хотілося б[2].

  •  

І все-таки мені хотілося б більше політичної волі. Трошки українізація все-таки мусить відбутися з більшим м’язовим зусиллям[2].

  •  

Знову ж таки, кажу: в першу чергу – освіта. Вчителі повинні бути вмотивовані. Я бачу, мої діти вчаться не в київській школі, а в передмісті. Вчителі витискають із себе українську мову на уроці, виходять за двері – і або суржик, або російська. Воно все, звичайно, колоритно, весело, смішно, але це є «гра у свої ворота» від програшу[2].

  •  

Цілі інститути працювали на те, щоб нас русифікувати. І це відбирання слів, які більше подібні на російські версії цих слів. Мова фільтрувалася. Тобто треба розуміти, що над нами століттями проводився експеримент. І зараз відкотитися назад дуже складно. І найважче буде з простим народом працювати, який просто не розуміє цього[2].

  •  

Треба розуміти, що нашому ворогові буде вигідно, щоб у нас було більше російськомовних артистів. Це, як кажуть, «і козі зрозуміло». Тому що «русский мирок» – він і тримається на російській мові. Це його інструмент[2].

  •  

Я не хочу мати справу з цим шоу-бізом, бо він весь гнилий. У шоу-бізнесі працюють або корисні ідіоти, або відверто вороги України[2].

  •  

Всі чудово знають, що це за істота (Медведчук)[2].

  •  

Я підозрюю, що, найімовірніше, гроші дісталися людям, які некомпетентні просто. Вони не відчувають цю країну, вони не відчувають цих процесів. Їм справді це не боліло. Це просто такі трошки «ділки». От хороша тема – давайте зробимо фільм про Стуса, і «бабла» нам дадуть за це. Я думаю, що це десь так було. І такий воно вигляд має[2].

  •  

Буває така ситуація, що музикантам, митцям доводиться робити роботу держави. Я сказав би, що я цією роботою займаюся вже давно. Тому що ці всі переспіви якихось народних пісень, обробки і так далі – це все мали б бути проекти Міністерства культури. І воно це мало б оплачувати повністю від А до Я. Натомість я це роблю зі своєї кишені чи при дуже невеликій допомозі[2]

  •  

Ні, я не стану міністром культури. Я колись жартував давно, ще років 10–15 тому, що мені треба стати міністром внутрішніх справ і побудувати концтабори для всього цього шоу-бізу. Від нього дуже велика шкода. Телеканали, які показують всі ті кліпи… Ми собі погано уявляємо, яка це… Це просто реальний ворог у хаті – телевізор. І діти це отримують. Оце найгірше[2].

  •  

Наразі з того, що я бачу, я буду підтримувати чинного президента. Абсолютно. Мені ніхто не платить за це. Шоколадки «Рошен» я поки не отримував. Думаю про те, що буде з країною далі. Ми знаємо, які найпопулярніші можуть бути кандидати. Це все дуже небезпечно. Ми можемо просто втратити країну. Оці одні вибори і… все[2].

  •  

Неосвічена маса людей може зробити будь-яку дурість. Може з’явитися фашистський режим, може віддати країну кому завгодно. Нам треба дбати… Знову ж таки повертаюсь до теми – освіта. Але ми не встигнемо до виборів усіх навчити[2].

  •  

Я люблю всіляку музику справжню. Тобто я думаю, що всі погодяться зі мною, що найбільша величина в музиці – Йоганн Себастьян Бах. Тут ніхто не посперечається. Там є вже все. І там уже все давно написано й зроблено. І так от далі поступово від цього «танцюємо»[2].

  •  

Бачите, цей «КВН» совєцький «перегнув палицю». «Не журись!» зародило кабареткову традицію, але її не підхопили молоді й не понесли далі. Вони кинулися в оцю гноївку – «КВН». І що ми тепер маємо на виході? Антиукраїнські жарти, які постійно, і якийсь дурнуватий «хохол» з «оселедцем», з вусами. І над цим «стібуться». Це теж вороги. Треба розуміти. Це абсолютний ворог. Всі ці «КВНи» – це ворожий вияв[2].

Примітки[ред.]