Чубай Соломія Григорівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Соломія Чубай
Solomiia Chubai by Olha Dmytriv.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Соломія Григорівна Чубай (нар. 16 жовтня 1979) — український музикантка, вокалістка гурту «Джалапіта». Донька Григорія Чубая, сестра Тараса Чубая.

Цитати[ред.]

  •  

«А кому та культура потрібна, якщо війна?». Культура потрібна — бо інакше б війни не було. А наш бідолашний, вже і так доведений до ручки народ, мечеться між тими двома питаннями: Бути культурі в час війни? Чи не бути?[1]

  •  

«Вони незвичайні люди. Вони в собі. Вони не придурки, не божевільні, просто інші. Лишега, Москалець, чи навіть музиканти з моєї групи — хтось із них прагматичніший, хтось більше літає в космосі, хтось приземленіший, але вони інші. Талант наче світиться зсередини»[2]про творчих людей

  •  

Для Тараса тато був друг. Грицько був надзвичайно веселий і писав багато дитячої літератури. А я от не встигла цього відчути. Тому в мене не було тата, аж поки я сама не вирішила з ним познайомитися[3].

  •  

«Зачинившись по хатах, перебуваючи у постійній напрузі, ми поволі сходимо з розуму, стаємо агресивними, не можемо розібратися в емоціях. А культура дає поживу для мозку, об’єднує. Зрештою, усі знакові події у нашому житті і наші українські традиції супроводжуються музикою. Ми одягаємо красивий одяг, зустрічаємо друзів, обіймаємось, спілкуємося… Це не німа електронна переписка, це те, що дає нам волю до життя. Моя бабуся, якій 91 рік, розповідала, що навіть під час війни вони збирались на вечорниці, співали і перекрикували вибухи бомб, що падали на землю[4]

  •  

Колискові дали мені потужний поштовх упевненості. Це коли ти стоїш на сцені, зібраний повний зал театру Заньковецької, ти в центрі – і це твоє[3]...

  •  

«Мене спитали рецепт життя з дитиною з аутизмом, а я сказала, що тільки “любов”. Ти маєш любити свою дитину і сприймати її цілісно і тоді ти допоможеш випустити пташатко у великий і жорстокий світ»[5]до Міжнародного дня інформування про аутизм

  •  

«Ти тільки пробуєш сфальшувати – і вже не можеш спати, бо совість не дозволяє.»[6]

  •  

«Чому Грицька Чубая або інших письменників називають геніальними? Їхня поезія не прив’язана до часу. Вона між простором і часом. (…) поети та письменники завжди будуть геніальними, бо вони — наче пророки. Історія завжди повторюється. Поезія про кохання також вічна — усі ми переживаємо подібні емоції. Ті, хто пише про кохання, завжди будуть у топі, на відміну від письменників, котрі публікують свої серйозні роздуми»'[2]

  •  

Я дуже рано почала говорити, а в три роки вже знала «Лиса Микиту» Івана Франка напам’ять, декламувала татові вірші[3].

  •  

Я зіткнулася з такою проблемою, як сотні українців, що мають діток з аутизмом. Вся доступна інформація – переважно дуже страшна. І ти читаєш, і вже зразу хочеш закінчити життя самогубством, відверто. Немає спеціалістів, які би працювали з такими дітьми, а якщо знаходяться одиниці, то до них шалені черги. Люди, які мають дітей-аутистів, воліють про це не говорити, бо це соромно, замикаються у своїй родинній ракушці й лупають ту скалу самотужки[3].

  •  

Я народилася в дуже складний час насправді. Коли батько був уже зламаною особистістю. Коли КГБ активно за нього взялося. Він не міг ніде працювати і дуже хворів... на грані[3].


Примітки[ред.]