Цруя Шалев

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цруя Шалев
Zeruya Shalev Leipziger Buchmesse 2012.jpg
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

Цруя Шалев (англ. Zeruya Shalev, нар. 13 травня 1959 року) — ізраїльська письменниця.

Цитати[ред.]

  •  

Я подумала: щастя, що зараз нема Храму – після кожного свого поганого вчинку я переконувалася би, що через мене його зруйнують[1].

Про Црую Шалев[ред.]

  •  

З перших же слів роман «Любовне життя» нагадує кіно «Останнє танго в Парижі». Закритий простір із притлумленими кольорами, нарочито театральні пози. Вона молода. Він значно старший. Вона – добровільна жертва. Він – стражденний кат. Їхня зустріч невипадкова: вона шукає батька, він оживлює втрачену кохану. Шаленої чуттєвості й напруги секс. Неприємні люди долають свої присмеркові болі найнеадекватнішим способом – і все це складається у вишуканої краси картинки[2]. — З есею «Цруя Шалев»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

«Любовне життя», поза сумнівом, скидається на фільм Бернардо Бертолуччі. Це одна з улюблених кінострічок авторки роману – ізраїльської письменниці Цруї Шалев. І варто ж іще пошукати такого, м’яко кажучи, байдужого до рефлексії жіночого кіна. Шалев робить на цьому ж матеріалі саме аналіз жіночої психології – нарцисичної, мазохістської, істеричної (фройдівська тріада для опису жінки, впізнали?). Її герої так само неприємні від початку до кінця роману, але, боюся, їх так само доведеться полюбити ближче до фіналу[2]… — З есею «Цруя Шалев»

  — Ганна Улюра
  •  

«Ця смужка всередині тіла, що поєднує серце й вагіну, – я реально її відчувала, вона свербіла, наче шов після операції». Свербіж позначає кожен її ранок, і це єдине її живе відчуття. Щодня вона прокидається, наче виходить із наркозу після операції. Вона дійшла до межі[2]. — З есею «Цруя Шалев»

  — Ганна Улюра
  •  

Як і годиться мелодраматичним історіям, за якими авторки часто маскують речі глибші й важливіші, роман Шалев написаний про стосунки дочки з матір’ю та про нелюбов. У її дебютному романі «Я танцювала, я стояла» жінка переживає втрату її дитина зникла, а поруч є троє мужчин: чоловік, коханець і коханий. Рефреном звучить фраза «Де поділася дівчинка? Дівчинки нема зі мною». Тільки наприкінці твору стане ясно: вона про себе весь час говорила й себе кликала. Мати (не) дорівнює донька. Саме ці взаємини визначають жінку. Бути такою, як твоя мати, або бути повною її протилежністю – вибір без альтернатив. А от же чоловіків у світі та-а-ак багато[2]... — З есею «Цруя Шалев»

  — Ганна Улюра
  •  

Вона народилася в кібуці, переїхала до Єрусалима, де й живе нині. Відслужила у війську. Її батьки – викладачі, вона теж викладає, має ступінь магістра. А ще Шалев дуже шанований літредактор. За фахом народження й за шлюбом належить до поважаних письменницьких династій. Плекана критикою, нагороджена численними книжковими відзнаками. З десятка її книжок чотири стали бестселерами. Невдача спіткала лише збірку поезії, яка, між іншим, звалася «Легка мішень для снайпера» (вдала назва для провальної книжки)[1]. — З есею «Цруя Шалев»

  — Ганна Улюра
  •  

Років із десять тому Шалев стала жертвою теракту: поблизу вибухнув автобус. Вона постраждала й довго відновлювалася. Охоче розповідає в інтерв’ю, як долала свій жах: «Я розказую вам, аби пояснити: письмо важливе для мене, я ніколи не писала, коли потребувала терапії, але дуже хочу, щоб мої книжки були корисні іншим»[1]. — З есею «Цруя Шалев»

  — Ганна Улюра
  •  

«Я хочу, щоб мене бачили такою, якою я мушу бути» (це з роману) і «Байдуже, що відчуває жінка» (теж слова героїні). Дивний підсумок для потужної саморефлексії, якою, по суті, є романи Шалев[1]. — З есею «Цруя Шалев»

  — Ганна Улюра
  •  

Кожен роман починається з особистісної кризи, зі шлюбів на межі розлучення, з передсмертя – за мить до катастрофи. Ще точніше було б назвати її «інтерпретаторкою катастроф», бо вона збирає не руїни, а рештки. Між іншим, найвідоміша її книжка зветься «Рештки любові» (або «Решта життя»). І це її єдиний роман із оптимістичним фіналом: жінка всиновлює дитину, яку вміє любити[3]. — З есею «Цруя Шалев»

  — Ганна Улюра
  •  

Особисті кризи у Шалев – це кінець світу, не менше. Так вона включає своїх героїв у велику історію катастроф: руйнують Храми, завершуються цивілізації, розділяються Царства й розпадаються щасливі шлюби. До речі, дуже технічно це робить, репутація однієї з найвправніших белетристок у світі заслужена[3]. — З есею «Цруя Шалев»

  — Ганна Улюра
  •  

Всі твори Шалев – це фрагментована оповідь, яку ще називають «потоком свідомості»: це довільне чергування спогадів і актуальних подій суто за асоціацією або просто «дуже-дуже довгі речення з дужками» й відсилки до творів, на які історії Шалев наче схожі, хоча насправді ні (скажімо, «Останнє танго»)[3]. — З есею «Цруя Шалев»

  — Ганна Улюра
  •  

Секс, суто процес, є в світі Шалев моментом, коли вчинки «дешифруються» в думки. Що відчуває жінка? Те, що робить зі своїм тілом? Те, що дозволяє робити зі своїм тілом[3]! — З есею «Цруя Шалев»

  — Ганна Улюра
  •  

У першій сцені гротескно-безумного роману «Я танцювала, я стояла» героїня розповідає: за рекомендацією лікаря вона пройшла операцію, її матку видалили й пересадили чоловікові, коли вона прокинулася, то була без матки, а чоловік був вагітним – і свербів післяопераційний шов. А знаєте, не така вона вже безумна, якою мусить здаватися[3]. — З есею «Цруя Шалев»

  — Ганна Улюра
  •  

Початок останнього на сьогодні роману Шалев «Біль»: 45-річна Айріс лежить на тротуарі, її відкинуло вибуховою хвилею, зламані ноги, ушкоджений хребет; вона думає, що треба, конче треба зрозуміти, де її діти зараз, і подзвонити чоловіку, який, певно, забув уже вранішню сварку[3]... — З есею «Цруя Шалев»

  — Ганна Улюра

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg