Перейти до вмісту

Цимбали

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:
Ювілейна монета НБУ присвячена цимбалам

Цимба́ли — струнно-ударний музичний інструмент.

Цитати

[ред.]
  •  

Струнно-ударний музичний інструмент трапецієвидної форми, на якому грають спеціальними паличками. На думку вчених, різновиди цимбалів існують уже майже три тисячі років. Цей інструмент був поширеним всюди — у Китаї, Південно-Східній і Середній Азії, на Близькому Сході. У XVI столітті цимбали вже міцно входять до української народної музики. На століття пізніше французький інженер і мандрівник Ґійом Левассер де Боплан у своєму «Описі України», змальовуючи селянське весілля, каже, що коли молода йде до церкви, то йдуть «поперед неї скрипка, дуда і цимбали». Народні ансамблі троїстих музик рідко коли обходились без цимбалів — звучний і технічно досконалий інструмент міцно полюбився українському народові[1]. — Зі статті «Від бандури до цимбал. Короткий путівник українськими народними інструментами» (2017)

  — Марічка Паплаускайте
  •  

Сьогодні цимбали значно вдосконалені: стабілізовано форму, поліпшено акустичні властивості, розширено діапазон. Великі концертні цимбали мають хроматичний діапазон більше чотирьох октав, прекрасний звук і віртуозні технічні можливості[1]. — Зі статті «Від бандури до цимбал. Короткий путівник українськими народними інструментами» (2017)

  — Марічка Паплаускайте
  •  

Мій батько і його рідня грали по селах на весіллях: тато — на бубні, стрийко мій — на кларнеті, їхня сестра — на скрипці. Репетирували завжди у нас вдома. Тож я з дитинства і підігрував. Спершу ложками молотив по столу, а як підріс, віддали мене в район у музичну школу — на цимбали. Пам’ятаю, вже під ранок на тих весіллях, коли мені, малому, очі злипалися просто за інструментом, заснути рідко коли вдавалося — народ так танцював, що цимбали мої підстрибували в такт[1]. — Зі статті «Від бандури до цимбал. Короткий путівник українськими народними інструментами» (2017)

  — Володимир Овчарчин
  •  

Зараз далеко не у кожній музичній школі можна навчитись грати на цимбалах — вчителів мало та й інструменти не всюди є. Їх тепер тільки під замовлення роблять на фабриці у Львові і кілька приватних майстрів. Але не думаю, що цей інструмент зникне, — знаю, що у чудового майстра з Івано-Франківська син справу переймає. Та й музиканти — молоді, талановиті цимбалісти — є і будуть»[1]. — Зі статті «Від бандури до цимбал. Короткий путівник українськими народними інструментами» (2017)

  — Володимир Овчарчин
  •  

Гуцульські цимбали відрізняються від інших розміром та формою деки. Цей інструмент тримають на колінах і грають сидячи або ж стоячи (зі спеціальним ременем). Звук видобувають дерев’яними паличками без флісу[1]. — Зі статті «Від бандури до цимбал. Короткий путівник українськими народними інструментами» (2017)

  — Марічка Паплаускайте
  •  

Класичні цимбали важать під 90 кілограмів, а ці — легенькі: від 10 до 17 кілограмів. Тож їх можна носити на шиї. Я взагалі-то мультиінструменталіст: граю, окрім цимбалів, на окарині, сопілці, свирілі, телинці й інших інструментах. Кожен з них має власну функцію — де треба підкреслити певний емоційний момент, де певну фарбу передати. У кожного особливе звучання[1]. — Про гуцульські цимбали//Зі статті «Від бандури до цимбал. Короткий путівник українськими народними інструментами» (2017)

  — Андрій Войчук

З народних пісень

[ред.]
  •  

Ой би штири скрипки грало
Ще й цимбали били —
То би моє смутне серце
Не розвеселили[2].

  •  

Ой дала мнє, моя мамко,
За цимбалістого —
Цимбали сі поломили
Та й що мені з того?
Цимбали сі поломили,
Струни сі пірвали:
Нащо ми се з цимбалістим
Обоє пібрали[2]?

  •  

Але їк биу гаїку —
Пташки би співали;
А їк би він у коршмонці —
Цимбали би йграли[2].

  •  

Мали баби цимбалочки,
А дід старий пугу:
Як ю зібрав сто дзєґалях,
Она каже «угу»[2]!

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]
  • Хоткевич, Гнат (2018). Музичні інструменти українського народу. Друга редакція. Харків: Видавець Олександр Савчук. с. 230—232. ISBN 978-617-7538-20-1.