Фу́нкція (відобра́ження, перетво́рення, опера́тор, зале́жник) в математиці — це правило, яке кожному елементу з першої множини — області визначення ставить у відповідність елемент з іншої множини — області значень. Часто цю другу множину називають цільовою множиною чи образом функції чи відображення.
Числа і функції не довільні витвори нашого духу, вони існують поза нами, маючи такий же характер необхідності, як і речі об'єктивної реальності, і ми натрапляємо на них чи відкриваємо їх і вивчаємо так само, як фізики, хіміки, зоологи тощо.
Функції потрібні не лише натуралістові, без них тепер не обійдеться й соціолог. Узагалі в теперішній час немає жодної галузі людського знання, куди не входили б поняття про функції та їх графічне зображення.
Поняття функції набуває подальшого розвитку і важливості завдяки Декартовому застосуванню алгебри до геометрії, тобто завдяки аналітичній або вищій геометрії. Невідомі x, y тощо перетворюються на змінні величини, а відомі — на постійні [величини].
Один афоризм, що, здається, належить філософові Гегелю і давніше часто повторювався у книжках і лекціях, виглядає так: функція у=f(х) зображує буття (das Sein) речей, а похідна — їх становлення (das Werden).
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі