Історія повторюється двічі: перший раз як трагедія, другий раз — як фарс.[1]
Мистецтво покликане відкривати істину у чуттєвій формі.
Якщо істина абстрактна, то вона — не істина. Здоровий людський глузд прагне конкретного.[2]
Лише особистість, а не принцип, знищується вироком.
Ніщо велике у світі не здійснювалося без пристрасті.
Що людина робить, така вона і є.
Словесне мистецтво стосовно як його змісту, так і способу його викладу, має незмірно більше поле, ніж у всіх інших мистецтв. Будь-який зміст засвоюється і формується поезією, всі предмети духу та природи, події, історії, діяння, вчинки, зовнішні та внутрішні стани.[3]
Людина, яку ще ніщо не дивує, живе в стані тупості. Її ніщо не цікавить, для неї ніщо не існує, тому що вона не відрізняє себе від самої себе й не відділяє від предметів і їхнього безпосереднього одиничного існування.[4]
Ні Гомер, Софокл тощо, ні Данте, Аріосто чи Шекспір не можуть знову з'явитися в наш час. Те, що так вагомо було оспівано, що так вільно було висловлено, — висловлено до кінця.[5]
Філософія Геґеля — алгебра революції, вона незвичайно звільняє людину й не залишає каменя на камені від світу християнського, від світу переказів, пережитків.[6]
Философия Гегеля — алгебра революции, она необыкновенно освобождает человека и не оставляет камня на камне от мира христианского, от мира преданий, переживших себя.
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
