Тільда Свінтон

Матеріал з Вікіцитат
Тільда Свінтон
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Тільда Свінтон, повне ім'я Кетрін Матильда Свінтон (англ. Katherine Mathilda «Tilda» Swinton; нар. 5 листопада 1960, Лондон, Велика Британія) — британська кіноакторка. Володарка нагород Берлінського (1988) і Венеційського (1991) кінофестивалів. Лауреатка премії BAFTA (2007) і «Оскар» (2008).

Цитати про себе[ред.]

  •  

Я завжди знала, що не вродлива. Це велика перевага. Усі мої гарні друзі рано чи пізно пустили свою зовнішність в оборот. Я не лише про секс. Вони весь час пам'ятають, що у них світле волосся, блакитні очі, пухкі губи, і вони повинні поводитися відповідно. Це великий тиск, якого я позбавлена. Мене не сприймали як дівчинку, а я себе нею і не вважала. Я відключила у собі сексуальність і знаходила це дуже комфортним.[1]

  •  

Мені подобається косметика, але якщо хочеш бути схожою на себе, це не найкращий спосіб. Макіяж змушує тебе виглядати кимось іншим.[1]

  •  

Мій будинок - вільна від сорому зона.[1]

  •  

Я дуже смішна – просто ніхто цього не помічає. Усіх лякають довгі люди із серйозними обличчями.[1]

  •  

Мене часто називають «сер» — думаю, людей збиває те, що я така довга, майже без косметики, вони просто не можуть уявити, що істота, яка так виглядає, може бути жінкою.[1]

  •  

Я виглядаю точно як мій батько, якщо поголиться. Ще я схожа на Девіда Бові. Не лише зовні, а й невизначеністю статі.[1]

  •  

У віці Кіри Найтлі я була непомітною. Уникала головних та романтичних ролей. Мені страшенно хотілося стати сорокарічної. Може, це й на краще, що я не світилася на радарах, бо не встигла всім до смерті набриднути.[1]

  •  

Бути кінозіркою круто! Мені подобається, коли люди впізнають мене в аеропортах. Бути арт-хаусним виродком теж нічого, але це схоже на елітарний спорт.[1]

  •  

Я тиха людина. Я щасливіша, коли мовчу.[1]

  •  

У 10 років я їхала в поїзді, і мені спало на думку, що жоден сусід по вагону не здогадується, яка ж я жалюгідна особистість насправді. Це було справжнє одкровення: те, що ти показуєш оточуючим, не обов'язково відчувати.[2]

  •  

Я народилася у родині військових. У моїх братів від народження був план життя — влаштованого, передбачуваного та почесного. Вони пішли до тієї ж школи, що й їхній батько, дід і прадід, з дитинства вчилися стріляти і жили ритуалами. Мені здавалося, що хлопчиком бути набагато зручніше. Вони мали набагато більше розваг.[2]

  •  

Я все можу пробачити батькам, окрім приватної школи. Там нам не дозволяли слухати музику. Це справжнє насильство над молоддю, особливо підлітками доби панку. Напевно, це робилося, щоб тримати нас подалі від сексу, але це було справжнє гівно. Це єдина річ, про яку я досі не можу жартувати. Тому я не люблю Гаррі Поттера. У ньому фетишизуються приватні школи.[2]

  •  

У дев'ятнадцять років я вступила до компартії. Під впливом кембриджських професорів. Я їм дуже вдячна, вони навчили мене можливостям колективного зусилля. Це приваблювало мене у 19 років і приваблює досі.[2]

  •  

Від випивки мені стає погано. А від наркотиків тим паче. Навколо мене постійно всі дмухають, але я не переношу трави. Якось я спробувала екстазі, років двадцять тому, у Нью-Йорку, і чотири дні просиділа мовчки у кутку. Це було пізнавально, але я розраховувала на інший ефект.[2]

  •  

Я не думаю про майбутнє і не хочу знати, що буде. Мені не потрібні жодні гарантії.[2]

  •  

Я ніколи не переставала бути комуністкою. Просто Комуністичної партії Великої Британії більше не існує. Вона стала партією лівих демократів. Моє членство в партії було актом віри в ідеали справедливості та держави загального добробуту. Парламентські ліві відмовилися від цих ідеалів.[2]

  •  

До 17 років я смоктала великий палець. Не пригадую, чому перестала. З того часу ще кілька разів пробувала, але це більше не працює.[2]

  •  

Три речі можуть витягнути мене з ліжка: мої діти, фільм, у якому я знімаюся, та фільм, який я хочу подивитися. Я дуже лінива.[2]

  •  

Якось я тиждень лежала у скляному ящику із заплющеними очима, по вісім годин на день. Як художній перформанс. Коли це закінчилося, я вирішила ніколи не робити нічого подібного. Але тепер хочу повторити. Я хочу таким чином померти, коли зовсім зістарюсь.[2]

  •  

Мене не хвилює шум у пресі. Як не цікавили глузування однокласників. Це аж ніяк не впливає на наше життя.[2]

  •  

Все, що мене цікавило у дитинстві, у моїй сім'ї викликало прокляття. Щодо мистецтва мої батьки незвичайні ханжі.[2]

  •  

Я ніколи не сподівалася, що мене зрозуміють.[2]

  •  

З дитинства мені більше запам'яталися татові чорні лаковані та золоті лівреї, штани у червону смужку та стрічки від медалей, а не вечірні сукні матері. Я завжди хотіла виглядати так само красиво, як батько, хоч би на годину. Краще так, ніж тиждень бути просто привабливою.[3]

Цитати про життя[ред.]

  •  

Нам постійно стверджують, що алкоголіки безнадійні. Більшість справді цікавих, енергійних і живих людей, яких я зустрічала, були алкоголіками. Думаю, саме надія змушує людей пити.[2]

  •  

Англійській культурі властиво карати артистів. Єдиний спосіб вижити — ігнорувати національні кордони, бо культурні кордони набагато важливіші. Ви можете бути самотнім у рідному місті, а десь у Токіо, Нью-Йорку чи Бельгії — відчувати себе серед родичів та сусідів по двору. Принаймні, у мене завжди так.[2]

  •  

На мою думку, сумнів робить нас людьми. Без сумніву, навіть праведник втратить не тільки почуття реальності, а й почуття самого себе. Без сумніву є щось божевільне.[2]

  •  

Ми живемо у владі людей, які, вирядившись божими посланцями, втягують нас у війни. Праведністю цілей зараз виправдовують усе, що завгодно. Дивовижно, з якою легкістю на це купуються. Релігійний екстремізм зустрічається скрізь, але винний у цьому фашистський підхід та мова абсолютизму, що йде з Вашингтона.[2]

  •  

Ми звикли до сюжетів, які тривають тридцять хвилин, включаючи рекламу, чи варто дивуватися, що ми не готові чекати на розв'язку більше 90 хвилин, включаючи попкорн.[2]

  •  

Ми живемо в епоху псевдореальності: завжди наяву, надто втомлені та неспокійні, щоб мріяти, з отупівшим поглядом, прикутим до реаліті-шоу, в якому реаліті-люди готують реаліті-їжу, купують шмотки для реаліті-тіл та грають у життя.[3]

  •  

Наші сни - це простір, де ми можемо згадати те, чого, як нам здавалося, ми навіть не знали.[3]

  •  

Мої батьки досить розсудливі, щоб просто бажати своїм дітям щастя.[3]

  •  

Є місце, куди ми можемо вирушити — справжній, вічно існуючий світ, у якому дика природа продовжує жити своїм життям, безмежна територія, на якій і ми, і наш вигаданий світ є недоторканними та захищеними від усілякої небезпеки. Це простір, де панують злагода і спокій, де немає законів, де ми можемо спілкуватися і вірити, не зважаючи на жодні дрібні й надумані умовності, де ми вільні від влади корумпованих корпорацій та їх мереж… Країна Кіно.[3]

  •  

Я прагну потрапити в країну кіно, відчути його тонку та тендітну сутність. Це країна, де нічого не відбувається, але все можливо, навіть невимовне, нездійснене, невпорядковане…[3]

  •  

Краса — це не те, з чим у мене асоціювалися знайомі люди, і точно не асоціювалися дівчата. Хлопці, мабуть. Коні, так. І звичайно ж, моя прабабка Елзі Суінтон, чия імперська велич була схожа на торгову марку.[3]

  •  

Вважається, що у дев'ятнадцять років ви маєте визначитись, що хочете робити в житті далі. Нісенітниця! Або вважається, що у двадцять у вас мають бути серйозні стосунки. Нісенітниця! Це все нісенітниця! По собі скажу, якби я тоді погодилася з цими умовностями, то жила б ніби за сигналом. Це все одно, що якби вас постійно клював стерв'ятник.[3]

  •  

Грань, яка відокремлює нас від минулого, схожа на потаємні двері, приховані від сторонніх очей.[3]

  •  

Ми постійно сумніваємося в тому, що бачимо, і давно перестали вірити власним очам.[3]

  •  

Світ, у якому сам факт деформується і постійно береться в лапки. Існує твій факт та мій факт. Так через суб'єктивність завершується всеосяжний процес відчуження. Так завершується місія капіталізму. Суспільства більше немає, і немає взаєморозуміння…[3]

  •  

Я — за повномасштабне зображення, загальні плани, простір між… розриви… інтервали… паузи… за моменти тиші… за плавний перебіг життя…[3]

  •  

Очевидно, що сьогодні ми стали нездатними розуміти реальність.[3]

  •  

Відсутність як найвища форма присутності.[3]

  •  

Більшість із нас проживає ціле життя без жодної пригоди. Але що це за життя без гонитви за мрією?[4]

Цитати про роботу[ред.]

  •  

"Оскар" майже нічого не означає для моїх домочадців. Вони навіть не впізнали його, оскільки не дивляться телевізор. Вони були настільки ж зацікавлені, наче я прийшла додому з огірком, поклала його на стіл і сказала: «Дивіться, що в мене є!».[1]

  •  

Я намагаюся вписати Джорджа Клуні у кожен свій новий контракт. Це непросто, але я докладаю всіх зусиль. На втіху мені підсовують Бреда Пітта. Ми з Джорджем сподіваємося колись обмінятися в кіно хоча б парою добрих слів.[1]

  •  

Насправді я натурниця. І крім того – дизайнерський продукт. Мені не цікаво вивчати акторську майстерність. Що це може змінити? Кожна історія, яку ти граєш, навіть якщо вона відбувається у реалістичних декораціях, однаково штучна. Ти просто прикидаєшся. Ти маєш 90 хвилин, щоб викласти ідею свого персонажа. Якщо ти зайнятий тільки в парі сцен, доводиться працювати дуже швидко, і в будь-якому випадку ти граєш несправжню людину. Тому зображати Білу Відьму чи домогосподарку за миттям посуду — приблизно те саме. Відьму навіть простіше: якщо граєш не людину, це в якомусь сенсі чесніше.[2]

  •  

Я ніколи не шукаю ролей і навіть фільмів, я шукаю колег. Знімаючи кіно, ти вступаєш у стосунки на роки — принаймні такі фільми, в яких я зазвичай зайнята. "Орландо", наприклад, ми робили п'ять років. Потрібно бути впевненим, що ти готовий пустити цих людей у ​​своє життя.[2]

  •  

На Оскарівську церемонію я поїхала в якості туриста. Уявіть собі, ви дістали квитки на фінал Вімблдону, посідали на трибуні, а вас викликають і дають ракетку. Мене охопив жах, коли назвали моє ім'я. Стояти на сцені перед трьома мільярдами глядачів – це травма. Краще б вони надіслали приз поштою.[2]

  •  

Я знімалася лише в експериментальних фільмах, навіть якщо деякі з них коштували сотні мільйонів доларів. Люди, з якими я працювала, це розуміли, а ті, хто не розуміє, до мене навіть не наближається. Один агент казав мені: «Тільда, коли ж ти знімешся в чомусь, що тобі не подобається, — для різноманітності».[2]

  •  

Мій улюблений кіноперсонаж — віслючок із фільму «Наудачу, Бальтазар». Цілком серйозно. Чи то тому, що він чудово грає, чи то просто тому, що він віслюк. Я себе з ним ототожнюю. У цьому, на мою думку, і полягає функція актора, щоб глядачі себе в нього проектували. Вже точно не в тому, щоб грати.[2]

  •  

Найкращі наші рольові моделі з жіночих персонажів — Лара Крофт та Ерін Брокович. Це чудово, але навіщо постійно знімати кіно про екстраординарних жінок? Хіба тільки через те, що постійно знімати фільми про екстраординарних чоловіків ще гірше.[2]

  •  

Занадто добре підвішені язики театральних сценаристів породили міф, що кожен може виразно висловлювати свої думки, як тільки вони спадуть йому на думку. Це брехня. Я прагну працювати з режисерами, яких цікавить косномовність.[2]

  •  

Мені лінь показувати людям мою роботу. Я маю нахабство вірити, що фільми самі знаходять свою аудиторію. Погане голлівудське кіно одразу загубиться у прокаті, а мої картини, які показують десятиліттями, подивиться багато людей.[2]

  •  

Я рада, що допомогла дідусеві Уолту Діснею зібрати понад 700 мільйонів доларів (За фільм «Хроніки Нарнії»). Можливо, це найдорожча реклама моїм колишнім експериментальним фільмам, яку можна було собі уявити. Крім того, я вірю у змістовне послання Нарнії. У моєму всесвіті Бобри вміють розмовляти.[2]

  •  

На роботі я справжній солдат. Тільки шанси вижити у мене вище.[2]

  •  

Я воюю за документальність. За небіле обличчя та нерівну ходу. За емоційно достовірну сімейну сцену. За болісний підбір слів. За відкриту, а може, нещасну кінцівку. За черевик, що зісковзнув із п'яти, і рух ступні, щоб його поправити. За розбите яйце та розлите молоко. За ідею косномовності. За простір кіно, в якому нічого не відбувається, але все можливо.[2]

  •  

Я надто серйозна, щоб бути дилетантом, а щоб бути професіоналом, мені не вистачає кваліфікації.[2]

  •  

Мені ніщо не заважає зніматися голою, я не розумію, в чому тут питання. Мені особливо нема чого приховувати. У «Зоні військових дій» я роздяглася майже відразу після народження близнюків.[2]

  •  

Голівудські зарплати безглузді. Нікому не платять 10 чи 20 мільйонів доларів за зйомки. Це плата за увагу папараці та відмову від приватного життя.[2]

  •  

Кіно — це призма, крізь яку стало можливо відзеркалювати наші бачення завдяки тонкій грі світла, контрастам чіткості та розмитості, магічному дзеркальному заломленню… Це алхімія, в якій ціле народжується не лише з поєднання елементів.[3]

Цитати про чоловіків, сім'ю та стосунки[ред.]

  •  

Мене завжди приваблювали по-справжньому погані хлопці. У школі я прочитала «Втрачений Рай» Джона Мілтона, і Сатана здався мені страшенно сексуальним. Пухнасті та м'які персонажі мене лякають.[2]

  •  

Я живу з батьком моїх дітей, але у кожного із нас давно вже своє життя. Я не думаю, що це так дивно. Для нас нічого не змінилося. Ми щасливо жили років п'ять у такій конфігурації. Потім я виграла «Бафту», і мною зацікавилась преса певного роду. За добу до того я була просто потворою. Про мене та мій скандальний шлюб зробили передачу на радіо. Мій друг її слухав і каже, що всі, хто дзвонив, питали: «А в чому проблема?».[2]

  •  

Кажуть, що у нас вдома суцільні оргії. Це фантазії. Все дуже просто: у пари народилися діти, вона перестала бути парою, утворила нові зв'язки та виховує дітей. На жаль, ми не спимо всі разом. Все набагато нудніше.[2]

Цитати про дітей[ред.]

  •  

Коли народилися близнюки, я прокинулася в усіх відношеннях. Перестала ледарювати. У мене не було жодної секунди вільного часу протягом кількох років.[2]

  •  

Гріх зізнатися, що тобі подобається знаходитися далеко від дітей, але як же приємно вранці просто валятися в ліжку. Робити фільми, мотатися по всьому світу - все це божевілля стало набагато простіше переносити після 14-місячного годування груддю.[2]

  •  

Діти часто йдуть всупереч батькам. Цілком імовірно, що мої виростуть бухгалтерами-фашистами.[2]

  •  

Ось мою доньку якось спитали, коли їй було шість, ким вона буде, коли виросте. А це найжахливіше питання для людей будь-якого віку. І вона сказала: "Я поет". І це справді так. Я їй навіть позаздрила, адже вона так впевнено про це сказала.[3]

Джерела[ред.]

  1. https://esquire.ru/rules/271-tilda-swinton/#part0
  2. https://elle.ua/ludi/blog_o_zvezdah/11-tsitat-tildyi-suinton/
  3. https://ru.citaty.net/avtory/tilda-suinton/
  4. https://www.aphorism.ru/authors/tilda-suinton.html
  5. http://itmydream.com/citati/man/tilda-suinton
  6. https://ivona.ua/dose/5407193-zvezdnaja-imeninnica-10-citat-fenomenalnoj-tildy-suinton
  7. https://tsitaty.com/автор/тильда-суинтон

Примітки[ред.]