Сербенська Олександра Антонівна

Сербенська Олександра Антонівна

Стаття у Вікіпедії

Олександра Антонівна Сербенська (нар. 1929, Золотий Потік) — українська мовознавиця. Професорка Львівського національного університету ім. Івана Франка та Української академії друкарства.

Цитати

Варто згадати окремі слова, які Франко активно вживав у мовленні, зокрема, такі як «бесідник», «дивоглядний факт», «дивовижа», «доляни» і «підгіряни», «драма була дуже люблена», «міряти іншим ліктем», «писати в злій вірі», «потомні покоління», і не вживав слова «племінник», бо вважав що це слово походить від слова «плем’я», а казав натомість «стрийчаник», або «братанич». Також Франко вважав, що потрібно вживати лише складні форми ступенів порівняння, наприклад, «розумніший» і «найрозумніший», замість «більш розумний», «самий розумний».

Деякі дослідники вважають, що на обличчі людини є навіть так звані центри брехні. Тому не дивно, що усне мовлення сьогодні щораз більше привертає увагу, бо саме через нього проявляється рівень знань, освіти та виховання.

Коли людина говорить – її видно усю, адже усне мовлення має два канали: власне усне мовлення і мова тіла. Усмішка, погляд, жести – усе це говорить.

Культура мінімалізму – це вміння аристократично жити, маючи дуже малі вимоги. Люди, що живуть у цій культурі є аристократами духу, які обходяться мінімумом у життєвих справах.

Мовчання теж має свою семантику і навіть у журналістиці сьогодні існує термін «спіраль мовчання», коли людина мовчить з певною метою, тобто спостерігає поведінку інших людей, зокрема вивчає політичну ситуацію, щоб обрати найзручніший момент чину, діяльності.

Мусимо усвідомити: усне мовлення своїми можливостями – і насамперед як засіб вияву людського «Я», найрізноманітніших відтінків почуття, переживання, гнучкості думки, як спосіб оцінки всього, що стосується людини, оточує її, і як засіб контактувати з іншими та впливати на них – аж ніяк не дорівнює писемній формі.

Під поняттям «відрадянщина» слід розуміти відповідний рівень мислення людей. Перша група – це люди похилого віку, які ніяк не можуть розлучитися з радянським минулим, друга – так звані «емігранти» пристосуванці, які йдуть туди, де добре, і третя група – «імітатори», які імітують патріотизм. Тому сьогодні ми переживаємо вкрай важкий час, коли доводиться виборювати право будувати сильну державу. Для цього кожен повинен зрозуміти, що ця справа вимагає великих зусиль.

Під час усного мовлення людина повинна мати великий запас слів, добру пам’ять, вміти мовчати і, найважливіше,– слухати. Як, мовляв, у Біблії сказано, що можна слухати і не чути, можна говорити і нічого не сказати. Дихотомія цих двох понять є дуже важливою і ще Христос у своїх притчах звернув на них увагу.

Попри дещо відмінні погляди на соціальні питання Франко дуже глибоко шанував мову митрополита. Тоді як інші церковні служителі не говорили з народом а, мовляв, возвіщали якоюсь незрозумілою та дивною мовою, Шептицький говорив з людьми, як рівний з рівним, чистою народною мовою. У цьому контексті, на думку Франка, новаторство у мовній практиці Андрея Шептицького особливо яскраве: він користувався «чистою галицько-руською народною мовою», іноді не цурався промовити навіть діалектом; говорив «попросту як рівний до рівних, як чоловік до людей, радить, упоминає ,іноді й полає».

Тільки людина отримала унікальну можливість маневрувати власним голосом, як заманеться, і в дарунок за це витворила речі, які мають теж голос: «Скрипка грає – голос має». Та й усі музичні інструменти мають голос. Щодо самого слова «голос», то, зауважте, воно має понад триста означень.

Українська мова, у трактуванні Франка, надзвичайно мелодійна, унікальна, і нам не достатньо просто казати «солов’їна», потрібно вивчати, що таке милозвучність, її параметри, складники, що таке гармонічність і плавність мови.

Франка треба читати не один раз, треба читати, вчитуватись, і говорити його слова як мантру, повторювати як певні гасла, адже вони є унікальними мовними кодами, певними символічними системами, пов’язаними з енергією людини та енергетикою космосу.

Що не візьму – усюди є Франко. Для мене він є незбагненним. Не те, що він стільки написав, але як він багато знав. Таких, як Франко, Бог посилає народові раз на століття, а то й рідше. Але чи достатньо пошанований? Якби інші народи мали такого генія, то очевидно б робили все для того, щоб якомога ширше вивчати його творчість.