Радомир Мокрик

Радомир Мокрик

Стаття у Вікіпедії

Радомир Романович Мокрик (нар. 1987) — український історик, культуролог, науковий працівник Інституту східноєвропейських студій на філософському факультеті Карлового університету в Празі. Автор книги «Бунт проти імперії: українські шістдесятники».

Цитати

Безумовно, якість освіти у Львові, Празі й Оксфорді — різна. Але якщо ти шукаєш халяву, то можеш її знайти і у Львові, і у Празі, і в Оксфорді. А як дійсно хочеш чогось навчитися, то зможеш це зробити будь-де. Так чи інакше, все залежатиме від твого власного підходу. З цим можна і треба працювати.

Виростаючи в інформаційному вакуумі, шістдесятники зуміли прогризти стіну радянської мови та офіційної культури. Вони змагалися не тільки з цензурою в культурі, а і з тотальною дезінформацією. Це насправді неймовірно, це інтелектуальний подвиг. Це історія розвитку критичного мислення і вміння працювати з інформацією.

В Україні, як би парадоксально не звучало, часто відчувається якась «закостенілість» у дослідженнях цих часів. При цьому самим шістдесятникам «забронзовілість» точно не загрожує, вони ніколи такими не були. Але це радше проблема формату і підходів. Важливо показати їх як живих людей із сумнівами та переживаннями, із суперечностями, які, звісно, в них були.

Масова культура — це популярна й сильна річ, але це не означає, що її просто можна залишити «як є» і не обговорювати того, що найпопулярніше. З нею необхідно працювати.

Моя порада тим, хто теж планує навчання за кордоном, — насамперед придумайте власний проєкт. Не їдьте просто з думкою: «Я класний чувак і хочу тут вчитися». Спрацьовує принцип: вам — цікаво, мені — корисно.

Освіта — це двосторонній рух, який залежить не тільки від системи, а й від тиску знизу. Мені видається гранично важливим, щоб студент розумів свою частину відповідальності як за систему освіти, так і за те, що діється в університеті.

Проблема освіти — суспільна. Існує чимало стереотипів, на кшталт: українська освіта, «система» — погана, а студенти — хороші. У нас насправді купа студентів вступає до університетів, не розуміючи власної мети. Просто є суспільне уявлення, що «дитина повинна вчитися в університеті», бажано на бюджеті.

У західних вишах інший підхід до студента, але й студенти мають інший підхід до навчання. Обидві сторони навчального процесу зацікавлені і дбають передусім про результат, і навіть вимагають, щоб їх навчали. Ключове слово — ефективність.

У нас позатиралися уявлення, і коли кажеш: «учасник визвольного руху», то в багатьох виникають скептичні думки, іронічні посмішки. Але такі, як Микола Матусевич, як Мирослав Маринович, — дійсно герої, вони очолили правозахисний рух в умовах «брежнєвського застою», увійшовши до складу засновників Української Гельсінської групи ще у 1970-х роках.

У шістдесятників є ще одна визначальна риса — мотив солідарності. Солідарності між собою, солідарності до проблем ближнього (котрий навіює алюзії з християнством), але й мотив солідарності поневолених спільнот, котрий має відчутний антиколоніальний присмак. Спільність боротьби й переконань, заснованих на етичних максимах. Це важливо в будь-яку епоху.

Цілеспрямована вульгаризація української культури — історія, що тягнеться ще з XІX століття. Якщо раніше це була цілеспрямована політика, то тепер у всіляких «кварталах» це радше нагадує глум з власної культури на радість не дуже розумної публіки.

Часто люди думають, коли ти потрапив за кордон — то вже Бога за бороду вхопив. Насправді всі ці успіхи потребують серйозної роботи. Трапляються і труднощі, й поразки, допоки не вийдеш на якийсь бодай відносно якісний рівень.

Чехія сама по собі є хорошим прикладом майданчика для інформаційної війни, на якому можна вивчати зіткнення проросійського та проукраїнського наративів. Звісно, ці масштаби важко порівнювати. Росія працює з колосальними фінансами: є цілі інституції, веб-сайти, проросійські канали, які прямо і непрямо фінансує РФ.