Радивиловський Антоній

Матеріал з Вікіцитат
Антоній Радивиловський
Стаття у Вікіпедії

Анто́ній Радивило́вський (? — † 10(20) грудня 1688, Київ) — український православний церковний діяч і письменник.

Цитати[ред.]

Із книги «Огородок», 1671 р.[ред.]

  •  

Має цей облудний світ свою вечерю тимчасової слави, на яку закликає своїх коханців, але іншого стола має для вельмож, багатих і мудрих людей, а іншого для убогих, недолугих і простих... На вечері у світа одні їдять, п'ють, а інші від голоду мруть; одні веселяться, а інші плачуть. Більше там хитрості і зради, аніж щирості і правди. Облудний світ, як бачимо, має подобенство лиса[1].

  •  

Людина в цьому світі є причиною всього зла[2].

  •  

Ласі люди душу свою в цьому тілі, як курка в курнику, надмірним харчем, тобто багатством, клопотами і лакотами пучать, сподіваючись дістати два яєчка, тобто добро земне і небесне, але доходить до того, що душа, ожирівши лакотами цього світу, обидва втрачає[2].

  •  

Нічого не може бути сподобнішого бісу для збурення душі нашої і до спустошення домів її, добродійностей, як догіддя плоті[2].

  •  

Хто хоче, нехай шаліє, але не я[2].

  •  

Батько або мати не може викоренити в сині чи в дочці своїй злий звичай до якогось гріха[2].

  •  

До чого змолоду приклалися, то й у старості своїй того не залишать. Розпутник не покине розпусти, п’яниця пияцтва, здирник здирництва, грач ігор, вбивця вбивства та іншого[2].

  •  

Від лихого товариства щонайдалі утікати маємо[2].

  •  

Хто з одного місця через малі утяження, завдані тобі від старшого, відходить до другого, той у далеко більші тяжарі, біди та нужди впадає[2].

  •  

Пава — гарна пташка, одначе високо не літає[2].

  •  

Багато є таких людей, які не літають високо, бо не можуть, бо крил не мають, тобто на гідності високі, на уряди їх не беруть. Такі відтак, коли побачать того, що високо літає й пишно виступає, досаджають йому часто й ганять за пишність його. А скоро тим крила виростуть, як доступляться чи мудрості якої, чи гідності якої, чи багатства, то далеко вище літати будуть, пишніші, поважніші і до себе недоступніші стають[2].

  •  

Є такі, що словами любов свою і єдність волі ближньому виказують, добре перед усіма про них подають слово, боронять його, а вчинком у ворога йому великого перетворюються і видають його на смерть[3].

  •  

О, щаслива і благословенна така земля, яка такого царя або князя в собі має, котрий не так величається з уродження і титулу свого царського або княжого, як з побожного життя, ласкавості та щедротливості[3]!

  •  

Як багато поміж нами таких, що не раді нічого в цьому світі слухати смутного, а тільки, як той короткохвильний бенкетник, усе веселе й утішне[3].

  •  

Охочий є лікар до лікування хворого, коли той перед ним упокорюється[3].

  •  

Чи не велика то сліпота людська, чи не велике глупство за тими речами вганятися, які під видимою солодкістю мають правдиву гіркоту, під видимими веселощами правдивий смуток, під видимим щастям правдиве нещастя[3]?

  •  

Тому, хто не творить милостині, нема милостині[3].

  •  

На вечері в світі одні їдять, а інші плачуть. Більше там хитрості та зради, аніж щирості і правди[3].

  •  

Чи так, чи сяк, завжди із світом, як і з Лисом, — справи навспак[3].

  •  

Хто на підлеглість чи на нещасливі випадки, чи біди нарікає, не зносить терпляче, покірливо з мовчанням, такий завше у більші утяження, мізерію та нещастя впаде[3].

  •  

Ніколи не важся на таку річ, якої не зможеш доказати. Ніколи не жалій за тією річчю, що минула. Ніколи не вір неймовірній речі. Ці три заповіді збережи, і завше добре з тобою діятиметься[3].

  •  

Де таке багатство, з яким ніколи не трапляється нещастя, де таке багатство, по якому ніколи не настає убожества? В небі[3].

Із книги «Вінець христовий», 1688 р.[ред.]

  •  

Злом є хтиве прагнення честі, коли того учить, чого не знає натура[4].

  •  

Де він тої научився науки, як не в біді та утиску залишаючись[4]?

  •  

Що по нас буде, хоч і залишимось живі, коли Вітчизна через неприятеля спустошена буде[4]?

  •  

І між ремісниками може знайтися немало молодців, котрі добре і відважно з неприятелем побитися можуть, але хай учиняють, щоб жодний нецнота, жодний п’яниця, чужеложник, розпусник, крові невинної людської розливця у війську не залишався[4].

  •  

Осліплює людину злість[4].

  •  

Цей світ змінний: інших ошукує і сам ошукується, речі малі за великі, великі за малі часто признає[4].

  •  

Немало і таких людей, котрі й Богу свічку запалюють, і дияволу, тобто коли, вдавшись на службу Богу, так йому служать, щоб і диявола не розсердити. На двох панів працювати не можна[4].

  •  

До чого змолоду приклалися, вже в старості своїй того не полишать[4].

  •  

Не шкодить добрим і цнотливим синам, що батьків, дідів, прадідів мають чи пияків, чи гравців у кості, чи забійників, дряпіжників чи перелюбників, коли вони самі цнотливі[5].

  •  

Людина, бувши у гріхах занурена, не хоче знати своїх недоліків і недолужностей і діла свої погані за добрі приймає.

  •  

Любимо і Бога, коли любимо і ближніх наших[5].

  •  

Любов є фундаментом усіх добродійництв[5].

  •  

Нехай не відаю, в якій любові та згоді живе брат із братом, приятель із приятелем, сусід із сусідом, але коли будуть сильно братися за ті два слівця «Моє і Твоє», — неподібна річ, аби поміж собою не посварилися і не побилися[5].

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7