Пол Остер
| Пол Остер | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Пол Остер (англ. Paul Auster; 3 лютого 1947 року, Ньюарк, Нью-Джерсі, США) — американський письменник і поет.
Цитати[ред.]
Америка – дуже складна країна з дуже багатьма провинами й злочинами, з кров’ю на руках, з багатьма жахливими речами, які ми робили. Але поруч із тим є такі прекрасні речі, як перша поправка до конституції США. Це документ про права людей такої великої ясності. І ми зараз ведемо боротьбу, щоб ці ідеї утримати, бо люди не турбуються про них достатньо. І я не знаю, як ця боротьба відбуватиметься[1]. |
Коли одного разу ви подумаєте, що людина, з чиїми ідеями ви не погоджуєтеся, не лише людина з іншою думкою, а й морально, інтелектуально, по-людськи неправа – це перший крок на шляху до вбивства, що ми й спостерігаємо знову і знову[1]. |
Те, в чому я найбільше зацікавлений – це робота з історіями, пошук людей у момент кризи. У ці моменти люди ухвалюють рішення під дією імпульсів, часто незвичайних і навіть радикальних. Наприклад, кидають місце свого проживання, подаються кудись деінде, починають нове життя – є різні варіанти. Думаю, мені подобається мати справу з людьми у поворотний момент їхнього життя. Але я ніколи не експериментую в творчості. Експериментатор не знає, що він робить, а я завжди це знаю[1]. |
«Чи моя правда така ж, як твоя правда?» – це хороше питання. І в певному сенсі відповідь – «ні». Наприклад, у світі є дуже багато релігій. І кожна людина, яка сповідує ту чи іншу релігію, має ряд вірувань, які відрізняються від вірувань в межах іншої релігії. Небезпека в цій ситуації постає тоді, коли хтось відчуває, що його правда – єдина. І тоді ми отримуємо інквізицію, де католики вбивають єретиків за те, що ті не вірять у постулати, в які, на їхню думку, мають вірити всі. І тоді ми отримуємо дегуманізацію інших[1]. |
Цитати з творів[ред.]
Історія не в словах; вона у боротьбі — із трилогії «Нью-Йоркська трагедія» |
|||||
The story is not in the words; it's in the struggle[2] |
Лише добрі сумніваються у своїй доброті, що саме й робить їх такими. Погані ж знають, що вони — добрі, але добрим нічого про це невідомо. Вони проживають свої життя прощаючи інших, але вони не можуть пробачити себе |
|||||
For only the good doubt their own goodness, which is what makes them good in the first place. The bad know they are good, but the good know nothing. They spend their lives forgiving others, but they can't forgive themselves.[3] |
Люди не починають жити у повному розумінні цього слова доти, доки їх не припирає до стіни — із роману «Книга ілюзій» |
|||||
Men don't begin to live fully until their backs are against the wall |
[G]overnments always need enemies, even when they're not at war. If you don't have a real enemy, you make one up and spread the word. It scares the population, and when the people are scared, they tend not to step out of line.[4] |
Я не казав, що боюся померти, я відповів, я сказав, що боюся сідати на літак. Це різні речі — із роману «Книга ілюзій», Девід до доктора Сінгх |
|||||
I didn't say I was afraid of dying, I answered, I said that I was afraid to get on a plane. There is a difference |