Перейти до вмісту

Павел Маша

Матеріал з Вікіцитат
Павел Маша
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Павел Маша (чеськ. Pavel Máša, народився 17 вересня 1959 року, Пршибрам, Чехословаччина) — чеський дипломат, політолог та журналіст. Надзвичайний і Повноважний Посол Чехії в Україні (1993-1997).

Цитати про Україну, політику та відносини з Росією та ЄС

[ред.]

2002

[ред.]
  •  

Якщо ж говорити про Україну, то домінуючим відчуттям до неї є хіба жаль з того, що Україна не рухається так швидко в напрямку до демократії, як ми того сподівалися. Звичайно, прийшло і розчарування з мотивованої підозри, що режим президента Кучми торгує з Іраком – спільним ворогом держав НАТО. Однак це не означає, що чеське суспільство сприймає Україну як якусь небезпеку. Зовсім навпаки: і наші політики, і громадськість співпрацюють з Україною на всіх можливих рівнях, за винятком президентського. Тут існує однозначна підтримка того, що президента Кучму не запросили на самміт НАТО. Але з Україною без сумніву - так, потрібний діалог.[1]

2004

[ред.]
  •  

Гадаю, що в рамках українсько-російських відносин це був відносно прагматичний крок. З соціологічних опитувань відомо, що виборці на Заході України вже більш-менш свій вибір зробили. Найбільший відсоток тих, хто вагається, серед кого Кучмівський кандидат ще міг би зібрати голоси, це виборці зі східної України, де Путін дуже популярний. І ця його, скажімо так, атака може цих виборців закликати голосувати за співпрацю з Росією, що вони бачать якраз у кандидатурі Януковича.[2]

  •  

Якщо Захід, скажімо, недостатньо співпрацює з Україною, що до певної міри є правдою, то це він недостатньо співпрацює з Україною Кучми. Але з Україною Ющенка ця співпраця фактично відкрилася б ширше. Досі Захід, поза кількома конференціями, на одній з яких була Мадлен Олбрайт і яку підтримав Вацлав Гавел, остерігався торкнутись української внутрішньої політики. Але тепер Путін західним політикам розв’язав руки, тому що він їм дав алібі: якщо так робить Путін, то чому цього не можуть робити вони?[2]

  •  

Боюсь, що знову використають те, що називається адміністративним ресурсом, який уже виразно використовували на виборах 1999 року й я був свідком цього. Я бачив, як домовлялись про різні варіанти, про те, хто потрапить до другого туру. Гадаю, що цей так званий ресурс може складати 10 %, дехто називає навіть 12 % голосів. Те, що нині Ющенко є попереду, ще нічого не означає, тому що він повинен випереджати десь на 20 %.[2]

  •  

Всередині української політичної та підприємницької еліти прагнення долучитись до російського процвітання поєднується з побоюванням російського капіталу.[2]

2011

[ред.]
  •  

Якщо говорити про Україну, то за часів Президента Леоніда Кравчука ми не вкладали в Україну надто великі надії, але водночас ми відчували (маю на увазі не тільки Чехію, але й партнерські західні країни), що в Україні формується значний демократичний потенціал на той час доволі впливових політичних сил. [3]

  •  

А в Україні, на мою думку, а я читаю українську пресу щоденно, все ще працюють методи силового тиску, шантажу, залякування, використання силового тиску з метою реалізації власних політичних, силових чи користолюбних інтересів.[3]

  •  

Якщо одним словом підсумувати люстрацію: так, тоді це було зроблене добре.[3]

  •  

Змарнований шанс полягає в тому, що західні політики, маю на увазі лідерів великих західних держав, дуже довго сприймали Україну як пішака в певній стратегічній грі з Росією. Так, з боку Заходу було прагнення підтримувати Україну, але ставлення було більше як до «буферної зони» між Сходом і Заходом, ніж як до самостійного гравця, з яким би мали розвивати повністю рівноправні відносини. [3]

  •  

Щодо самої України, то фактом є, що там розвивались процеси, до яких Захід особливо чутливий. На першому місці я б навіть не називав корупцію, а недостатній розвиток правової держави, в якій працюють окремо від себе головні гілки: незалежне судочинство, правова система в цілому і робота прокуратури. Нефункціонування правової держави – базова вада, яка робить Україну непередбачливою. [3]

  •  

Для мене не стільки став несподіванкою сам жест – видворення чеських дипломатів, скільки вразив шлях, як це було зроблено. Цей жест, і сьогодні маємо підтвердження, довів, що в Україні справді діють різні впливові угруповання і що ця акція була однозначно спрямована на порушення відносин із Європейським Союзом. Та я, на відміну від багатьох, не цілком упевнений, що це було зроблене в інтересах Президента України Януковича.[3]

  •  

Критика дій українських органів, українського права, яке цілком однозначно перебуває в руках державної влади, відповідає тому, що в Україні вже довго не вдалося і не вдається збудувати правову державу. [3]

  •  

Тут найважливіше, щоб Європейський Союз мав спільну політику, однак поки що йому це не вдається. Там постійно окремі держави: Франція, Великобританія, Італія, Німеччина – мають свої інтереси, спільний голос ЄС лунати не буде. Так, було б ідеальним, щоб ЄС почав розмовляти одним голосом із Росією, тоді інші питання, включно з відносинами з Україною, вирішувались би набагато легше.[3]

  •  

Повинен зізнатись, що доба Президента Кучми на мене справила просто страхітливе враження. Як дипломат я б цього не мав казати, але я вже не дипломат. Але справді його доба на мене впливала дуже страшно, і я з жахом думав, куди ж Україна прямуватиме, якщо при владі будуть – боюсь цього слова – мафії, або як говорять – силово-політичні клани, які вдаватимуться до всього, включно зі злочином, щоб реалізувати свої інтереси і знищити конкуренцію.[3]

  •  

Росія зацікавлена ​​у тому, щоб Україна, Білорусь, Росія та Казахстан у рамках митного союзу посилювали економічне співробітництво.[4]

  •  

Я не думаю, що в Україні існує «прозахідне» крило, але, швидше за все, «українське» крило, яке веде політику лавірування між ЄС і Росією, на відміну від «проросійського» крила, яке цілком віддано інтересам Росії.[4]

Джерела

[ред.]

Примітки

[ред.]