Мадлен Олбрайт

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мадлен Олбрайт
Albrightmadeleine.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Мадле́н Корбел Олбра́йт (англ. Madeleine Korbel Albright, ім'я при народженні Марія Яна Корбелова; 1937 — 2022) — американська дипломатка чеського походження. Постійна представниця США при ООН. Державний секретар США (1997-2001).

Цитати[ред.]

  •  

Вибори відображають бажання людей. [1]

  •  

Війни, як правило, легко починаються, але дуже важко завершуються. І насилля — це не завжди вихід.[1]

  •  

Є достатньо можливостей доводити, що жінки спроможні виконувати будь-яку роботу, щоб подолати дискримінацію: мовляв, певні професії недоступні жінкам.
Вони мають допомагати одна одній ставати більш впевненими у своїх силах. Об’єднувати зусилля потрібно не лише в столиці, але й у регіонах, щоб жінки на всіх рівнях могли рухатися вгору. Має бути створена система їхньої підтримки. Але це не просто[2].

  •  

Існують різні культури, різні історії. Ми всі не можемо бути однаковими. Але ми всі маємо підтримувати один одного. Думаю, американки роблять помилку, коли припускають, що всі жінки повинні бути такими ж, як вони. Варто поважати специфіку інших культур.
Не можна говорити про те, що певна країна не готова до демократії. Скрізь люди воліють самі ухвалювати рішення, що визначають їхнє життя. Отож ми маємо один одного підтримувати[2].

  •  

Коли моє ім’я пролунало вперше в зв’язку з призначенням на посаду державного секретаря, люди вважали, що жінка в принципі не може обіймати цю посаду, бо арабські країни не захочуть мати з нею справу.
Що потім трапилося? Я працювала до цього послом США при ООН. Арабські посли, мої колеги в ООН, заявили, що в них не було проблем з тим, аби працювати зі мною як з послом Сполучених Штатів. Отже, у них не буде їх із держсекретарем Олбрайт[2].

  •  

Люди, які програли, повинні підтримувати тих, хто переміг, щоб їхня держава рухалася вперед і розвивалася.[1]

  •  

Нині демократія переживає важкі часи, тому що бракує віри в її інституції. Жінки, будучи частиною процесу, можуть допомогти налагодити кращі соціальні зв’язки, показуючи на власному прикладі, що таке відповідальність. Потрібно ще дуже багато працювати для цього. Участь жінок є просто життєво потрібною для того, аби демократія в певній країні відбулася[2].

  •  

У різних дослідженнях, які я робила в 1990-х, наводилися приклади, коли жінки можуть вільно почуватися в певному суспільстві, але це ще не означає, що вони починають обіймати управлінські посади. Але саме цього ми потребуємо. Це питання здобуття політичного впливу, що можливо тільки при об’єднанні зусиль і взаємній підтримці в парламентах та в місцевих органах влади[2].

  •  

Я завжди вірила, що посилення ролі жінок у житті суспільства сприяє його стабілізації. Країна не може бути повністю демократичною, якщо права жінок сповна не гарантовані. Це відбувається одночасно. Попри все, я залишаюся оптимісткою[2].

  •  

Я навчилася вести розмову дуже прагматично, прямо. Зрештою, я знайшла свій голос і почала говорити дуже твердо. Пишаюся тим, що нам вдалося зробити під час президентства Білла Клінтона: ми розширили НАТО на Схід, сприяли зупиненню етнічних чисток на Балканах. Це допомогло мені висловлюватися переконливо[2].

  •  

Я справді розглядаю демократію як найкращу відповідь на потреби людей у певній країні. Але це складний процес, що потребує розуміння відповідальності. Її громадяни мають нести перед своїм урядом і уряд – перед своїми громадянами[2].

  •  

Я представляю США, де люди, які програють вибори, приймають це як дане, як факт.[1]

Примітки[ред.]