Перейти до вмісту

Сербенська Олександра Антонівна

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Олександра Сербенська)
Сербенська Олександра Антонівна
Стаття у Вікіпедії

Олександра Антонівна Сербенська (нар. 1929, Золотий Потік) — українська мовознавиця. Професорка Львівського національного університету ім. Івана Франка та Української академії друкарства.

Цитати

[ред.]
  •  

Варто згадати окремі слова, які Франко активно вживав у мовленні, зокрема, такі як «бесідник», «дивоглядний факт», «дивовижа», «доляни» і «підгіряни», «драма була дуже люблена», «міряти іншим ліктем», «писати в злій вірі», «потомні покоління», і не вживав слова «племінник», бо вважав що це слово походить від слова «плем’я», а казав натомість «стрийчаник», або «братанич». Також Франко вважав, що потрібно вживати лише складні форми ступенів порівняння, наприклад, «розумніший» і «найрозумніший», замість «більш розумний», «самий розумний»[1].

  •  

Деякі дослідники вважають, що на обличчі людини є навіть так звані центри брехні. Тому не дивно, що усне мовлення сьогодні щораз більше привертає увагу, бо саме через нього проявляється рівень знань, освіти та виховання[1].

  •  

Коли людина говорить – її видно усю, адже усне мовлення має два канали: власне усне мовлення і мова тіла. Усмішка, погляд, жести – усе це говорить[1].

  •  

Культура мінімалізму – це вміння аристократично жити, маючи дуже малі вимоги. Люди, що живуть у цій культурі є аристократами духу, які обходяться мінімумом у життєвих справах[1].

  •  

Мовчання теж має свою семантику і навіть у журналістиці сьогодні існує термін «спіраль мовчання», коли людина мовчить з певною метою, тобто спостерігає поведінку інших людей, зокрема вивчає політичну ситуацію, щоб обрати найзручніший момент чину, діяльності[1].

  •  

Мусимо усвідомити: усне мовлення своїми можливостями – і насамперед як засіб вияву людського «Я», найрізноманітніших відтінків почуття, переживання, гнучкості думки, як спосіб оцінки всього, що стосується людини, оточує її, і як засіб контактувати з іншими та впливати на них – аж ніяк не дорівнює писемній формі.[2]

  •  

Під поняттям «відрадянщина» слід розуміти відповідний рівень мислення людей. Перша група – це люди похилого віку, які ніяк не можуть розлучитися з радянським минулим, друга – так звані «емігранти» пристосуванці, які йдуть туди, де добре, і третя група – «імітатори», які імітують патріотизм. Тому сьогодні ми переживаємо вкрай важкий час, коли доводиться виборювати право будувати сильну державу. Для цього кожен повинен зрозуміти, що ця справа вимагає великих зусиль[1].

  •  

Під час усного мовлення людина повинна мати великий запас слів, добру пам’ять, вміти мовчати і, найважливіше,– слухати. Як, мовляв, у Біблії сказано, що можна слухати і не чути, можна говорити і нічого не сказати. Дихотомія цих двох понять є дуже важливою і ще Христос у своїх притчах звернув на них увагу[1].

  •  

Попри дещо відмінні погляди на соціальні питання Франко дуже глибоко шанував мову митрополита. Тоді як інші церковні служителі не говорили з народом а, мовляв, возвіщали якоюсь незрозумілою та дивною мовою, Шептицький говорив з людьми, як рівний з рівним, чистою народною мовою.
У цьому контексті, на думку Франка, новаторство у мовній практиці Андрея Шептицького особливо яскраве: він користувався «чистою галицько-руською народною мовою», іноді не цурався промовити навіть діалектом; говорив «попросту як рівний до рівних, як чоловік до людей, радить, упоминає ,іноді й полає»[1].

  •  

Тільки людина отримала унікальну можливість маневрувати власним голосом, як заманеться, і в дарунок за це витворила речі, які мають теж голос: «Скрипка грає – голос має». Та й усі музичні інструменти мають голос. Щодо самого слова «голос», то, зауважте, воно має понад триста означень[1].

  •  

Українська мова, у трактуванні Франка, надзвичайно мелодійна, унікальна, і нам не достатньо просто казати «солов’їна», потрібно вивчати, що таке милозвучність, її параметри, складники, що таке гармонічність і плавність мови[1].

  •  

Франка треба читати не один раз, треба читати, вчитуватись, і говорити його слова як мантру, повторювати як певні гасла, адже вони є унікальними мовними кодами, певними символічними системами, пов’язаними з енергією людини та енергетикою космосу[1].

  •  

Що не візьму – усюди є Франко. Для мене він є незбагненним. Не те, що він стільки написав, але як він багато знав. Таких, як Франко, Бог посилає народові раз на століття, а то й рідше. Але чи достатньо пошанований? Якби інші народи мали такого генія, то очевидно б робили все для того, щоб якомога ширше вивчати його творчість[1].

Примітки

[ред.]
  1. а б в г д е ж и к л м н Олександра Сербенська: «Не достатньо знати, що українська мова - солов'їна»
  2. Куньч З. Українська риторика: історія становлення і розвитку: навч. посіб. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2011. – С. 8