Мері Гарріс
| Мері Гарріс | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Мері Гарріс Джонс (англ. Mary Harris Jones), відома також як Мама Джонс; 1 травня 1830 або 1 серпня 1837 — †30 листопада 1930) — американська громадська діячка, активістка профспілкового руху. Займалася агітацією серед шахтарів і промислових робітників у період між 1870 й 1920 роками. Брала участь у створенні організації «Індустріальні робітники світу» (Industrial Workers of the World) (1905) і проведенні найбільших страйків початку XX ст. В 1871 році вона стала організаторкою та головою Об'єднаної профспілки шахтарів. У 1902 році Мері Гарріс Джонс назвали «найнебезпечнішою жінкою в Америці» за успіх в організації робітників шахти та їхніх сімей проти власників шахт. У 1903 році на знак протесту проти неефективного застосування законів про дитячу працю на шахтах і шовкових фабриках Пенсільванії, вона організувала дитячий марш з Філадельфії до будинку президента Теодора Рузвельта в Нью-Йорку.
Цитати
[ред.]Старий стан минає. Новий світанок іншої цивілізованої нації вривається в життя людської раси.[1] |
|||||
| — виступ у Вільямсоні, Західна Вірджинія. (20 червня 1920) |
Шахтарі програли, бо мали лише конституцію. З іншого боку були багнети. Зрештою, багнети завжди перемагають.[2] |
|||||
| — Автобіографія |
Про Мері Гарріс
[ред.]Там сидить найнебезпечніша жінка в Америці... Вона приходить у штат, де панують мир і процвітання... скручує палець, [і] двадцять тисяч задоволених чоловіків відкладають свої інструменти та виходять.[3] |
|||||
| — Різ Бліззард, окружний прокурор Західної Вірджинії (1902) |
Мати Джонс приїхала до Вашингтона і розповіла комітету Конгресу про терор у вугільних регіонах Західної Вірджинії. Я її змалював і написав, що нелегко було зобразити це «добродушне і водночас таке войовниче» обличчя. Коли її заарештували органи влади Західної Вірджинії, вона сказала їм: «Ви можете поставити мене до стіни й пробити мене кулями, але ви не можете змусити мене здатися.»[4] |
|||||
| — Арт Янг (1939) |
Мати Джонс мала неймовірно багатий нецензурний словниковий запас і не вагалася використовувати його в розмові... Щоразу, коли мати Джонс приїжджала до Нью-Йорка, вона повідомляла мені про це. Вона наближалася до позначки сторіччя, але в її очах все ще горів вогонь. Годинами я розмовляв з нею в її номері в старому готелі Union Square. З відром пива на столі вона любила розповідати мені все про «своїх хлопців» (шахтарів), свій досвід у в’язницях і про те, що відбувалося під час страйків.[5] |
|||||
| — Арт Янг (1939) |
Під час цих подорожей шахтними полями Огайо я часто зустрічала Маму Джонс. Наші шляхи багато разів перетиналися раніше, особливо на початку 1900-х років на шахтах Пенсільванії, і ми були хорошими друзями. Мати Джонс зацікавилася робітничим рухом після смерті свого чоловіка, який був солдатом громадянської війни. Сама вона народилася в Корку, Ірландія, у 1830 році. Вона була інстинктивним борцем проти капіталістичного класу та витрачала свій час на те, щоб організовувати шахтарів в UMWA. У наступні роки Мати Джонс потрапила під неправильний вплив, і іноді її використовували грати реакційну роль. Вона завжди користувалася великим авторитетом серед шахтарів, які робили майже все, що вона просила. Я пам'ятаю час від часу, коли фракція в AF L. готувалася продемонструвати силу проти Гомперса, вона приходила в останній момент і казала: «Тримайтеся свого старого Семмі, хлопці, тримайтеся свого старого Семмі!" і вони знову за нього проголосували. Але все ж мати Джонс була історичною особистістю, прекрасною жінкою і прекрасним мужнім борцем. З цією чудовою жінкою я зустрічалася ще багато разів, оскільки велика частина моєї роботи в Соціалістичній партії пройшла серед шахтарів, і ми часто збиралися разом. Мати Джонс померла в грудні 1930 року у віці 100 років. Останнім великим страйком, у якому вона брала участь, був великий страйк металургів 1919 року, але вона була в курсі справ і виступала на зборах до 1923 року, коли їй було за дев'яносто... Після цього вона поїхала до сім'ї соціалістів, яка опікувалася нею до кінця.[6] |
|||||
| — Елла Рів Блур. «Нас багато: автобіографія» (1940) |
До 1908 року і після цього американські жінки зробили значний внесок у боротьбу за соціальний прогрес: проти рабства та гноблення негрів, за рівні права жінок і виборче право жінок, проти капіталістичної експлуатації, за мир і соціалізм... Сучасна боротьба прогресивних і комуністичних жінок зливаються з традиціями та внеском таких великих борців проти рабства, як Гаррієт Табмен і Сожурне Трут, таких войовничих жінок-пролетарок, як текстильниці 1848 року, таких жінок-піонерів, як Сьюзен Ентоні та Елізабет Кеді Стентон, таких творців прогресивної спадщини та спадщини робітничого класу Америки, як Кейт Річардс О'Гара, Мама Джонс, Елла Рів Блур, Аніта Вітні та Елізабет Герлі Флінн.[7] |
|||||
| — Клавдія Джонс (1950) |
Примітки
[ред.]- ↑ Speech in Williamson, WV. (20 June 1920)
- ↑ «Autobiography of Mother Jones»
- ↑ Sandra L. Ballard; Patricia L. Hudson (2013). Listen Here: Women Writing in Appalachia. University Press of Kentucky. ISBN 978-0813143583. Процитовано 26 вересня 2013.
- ↑ Art Young - His Life and Times (1939)
- ↑ Art Young - His Life and Times (1939)
- ↑ Ella Reeve Bloor We Are Many: An Autobiography (1940)
- ↑ Claudia Jones: Beyond Containment: Autobiographical Reflections, Essays, and Poems edited by Carole Boyce Davies (2010)