Марина Ер Горбач
| Марина Ер Горбач | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
|
Марина Ер Горбач (нар. 17 липня 1981, Київ, Україна) — українська режисерка та сценаристка, членкиня Європейської кіноакадемії.
Цитати
[ред.]Багадир правильно створив навколо нас історію. Я, буває, виступаю експерткою на профільних програмах. Мене запрошують редактори, і їм подобається, що у них є якийсь голос без забобонів. Бо іноді я помічаю в режисерках із Туреччини, в них є ця пам’ять з дитинства, що вони не можуть щось зробити через те, що вони знають за вихованням, що так не можна робити[1]. |
Коли я знімаю те, що я задумала, я забуваю, що було складно. Складно, коли не виходить. Коли ти закінчив зйомку і говориш, що це і це ти не зняв. Мені здається, це найжахливіше для режисера[1]. |
Ми були з «Клондайком» у міжнародній лабораторії, після якої один із кураторів сказав: «Я подивився кіно і пішов гуглити». І це добре, що він загуглив, бо кіно мусить провокувати запитання[1]. |
Попередній фільм «Люби мене», який був першою копродукцією України й Туреччини, добре пройшов на каналі D. І як для авторського фільму він непогано показав себе у прокаті. Нас із Багадиром знають після першого фільму. «Гавкіт чорних собак» знову перепродався цього року[1]. |
У кожній країні є своя певна градація. Для Туреччини «Санденс» — це такі американські Канни. Це престижний форум, малозаангажований, як вони його бачать. Плюс індустрійна частина цього фестивалю — вона неймовірна. Тут є шанс зустрітися з мейджорами. Це той фестиваль, після якого ти маєш можливість отримати свого агента в Штатах і таким чином збудувати кар’єру[1]. |
У мене зовсім немає чорно-білих характерів, немає карикатур. Думаю, що, маючи такого великого зовнішнього ворога, шукати виправдання тому, що відбувається всередині країни, в різності людей — це дуже недалекоглядна позиція[1]. — Про героїв стрічки «Клондайк» |
У Туреччини є приклад фільму «Метелики», коли після «Санденсу» люди прямо йшли на нього. Це та авдиторія, яку і ми хочемо. Усе ж таки «Санденс» має таку прикольну харизму в Туреччині. Він привабливий для глядача[1]. |
Фільм позиціонується як кіно, зроблене молодою жінкою, мамою, мисткинею — про жінку, яка виношує нове життя і чинить спротив агресії під час війни, під час катастрофи. Звичайно, що це все обживається моїми особистими якостями, акторами, вплетенням сучасної політичної ситуації, бо це зараз суперактуально[1]. — Про позиціювання стрічки «Клондайк» |
Я думаю, що Туреччині буде цікаво подивитися на те, як режисерка, що живе багато років у Туреччині, але не перериває зв’язок з Україною, бачить цю війну і як вона впоралася з цим. Я думаю, що їм буде цікавий саме такий розріз. І я сподіваюся, що після перегляду фільму вони трансформують цікавість у якісь інші досвіди[1]. — Про сприйняття стрічки «Клондайк» турецьким глядачем |
Я коли шукаю акторів, асоціюю їх з якимись типажами тварин — це мій привіт українському примітивному мистецтву в хорошому сенсі. Мені потрібен був такий хлопчик-горобчик на Ярика, і ми шукали такого трішки бездомного собаку для Толіка[1]. — Про підбір акторів |
Якщо навіть взяти сценарій-текст і фінальну картину — це сценарій, знятий певною людиною з конкретними почуттями. У мене було завдання передати все відповідно до мого відчуття, щоб декорації та актори виглядали так, як я собі це задумала[1]. — Про роботу над стрічкою «Клондайк» |
Якщо подивитися на мотивацію насилля, там рано чи пізно вилізе конкретна амбіція. Якщо подивитися на це питання з точки зору наддержави, насилля однієї країни над іншою, там точно є конкретна мотивація. Така точкова. Мені здається, що кіно частково провокує питання, чому саме на цій території, на цьому кордоні відбувається ця war rush. Точка[1]. — Про стрічку «Клондайк» |
Я хотіла б, щоб це кіно прозвучало не як антиросійське, а як проукраїнське. Я дуже не хотіла б піарити велич і могутність агресора Росії і, навпаки, бажала б піарити силу і супротив України, включно з тими моментами, що відбуваються всередині її населення[1]. — Про позиціювання стрічки «Клондайк» |
Примітки
[ред.]
