Перейти до вмісту

Малярчук Тетяна Володимирівна

Матеріал з Вікіцитат
Малярчук Тетяна Володимирівна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Таня Малярчу́к (нар. 1983, Івано-Франківськ) — українська письменниця та публіцистка. Майстриня історичної прози. З 2011 мешкає в Австрії.

Цитати

[ред.]
  •  

Мені критика не потрібна — я не змінюся, не писатиму інакше, аніж пишу, аніж хочу писати[1].

  •  

Родина не може бути критиком, вона не могла би впливати на літературу. Родина дуже заангажована, має дуже суб'єктивне ставлення, їй важко догодити[1].

  •  

Натхнення є взагалі в літературі найважливішим. […] Я за цим слідкую, як за аналізами, як за фізичним станом. У мене все відбувається якось сезонно. А час між натхненням є депресивний, непотрібний — я нічого не роблю, нічого не люблю, цілими днями дивлюся телевізор, кіно… А коли приходить натхнення — стає дуже добре[1].

  •  

У літературі не може бути конкурентів, тут можуть бути тільки якісь міжособистісні тьорки. А конкуренція — то щось особисте, це біда кожного окремого автора[1].

  •  

Люблю іронічних людей, люблю людей без пафосу, спосіб мислення без пафосу. На все треба дивитися з іронією[2].

  •  

Робота — це з одного боку дуже добре, тому що ти трохи соціалізуєшся. Якщо ти людина, то мусиш бути соціальним, бо це одна з ознак особистості. Якщо ти не соціальний, то ти або божевільний, або тварина[2].

  •  

Філологи — то нереалізовані філософи[2].

  •  

Сумніваюся, що Київ потребує, аби хтось відчував себе киянином. Тут якось все інакше. Я тут себе вільно почуваю. Мені подобається, що Київ нічого від мене не вимагає[2].

  •  

Люди, які кажуть, що ми Європа, не знають ані центральної, ані східної України — це лише поза. Можливо є типаж, покоління дуже європейських людей… вони є в Києві, у Львові, у Харкові — у великих містах. Але в більшості — це не Європа[2].

  •  

Віра в текст — це найважливіша умова сприйняття тексту[2].

Примітки

[ред.]