«Мазепа» — художня поема англійського поета-романтика Лорда Байрона, написана у 1819 році й заснована на відомій легенді з раннього життя Івана Мазепи.
Є десять тисяч між людьми
Нюансів, знаків. Часто ми
Їх бачимо, вони ж не в стані
Означити думки неждані,
Що в серце б'ють, і не спроста
Свідомість дивна вироста.[3]
Ніхто із смертних на землі
Не відгада своєї долі.[4]
Потуга й слава у війні
Такі ж, як люди, навісні[5]
І всі, що бились напропале,
Ні слова гніву не сказали
В той час, як програна війна
І правді сила не страшна.[6]
Але в біду і він загруз,
Бо шанував жіноцтво й муз,
Вони ж бувають жартівливі
І непокірні, і зрадливі.[7]
І так прославили його
Поети всі, крім одного,
Що дав сатиру незугару,
Бо не одержав гонорару,
Свою ж неласку пояснив
Тим, що леститися не вмів.[7]
Лиш дивно в цьому світі є:
З рогами рідко ті ходили,
Що їх найбільше заслужили.[8]
Я б зрікся роду і сім'ї,
Коли б вернути дні мої,
Але й вони зрівнять не годні
Моє учора і сьогодні.[9]
Бо крижаних нема сердець,
Відмова ж перша — не кінець.[10]
Багато скрізь очей не спить,
Які закоханих щомить
Вистежують; від їхніх пут
Сам чорт скромніший був би тут.[11]
Бо час рівняє все на світі,
І все, що маємо робить —
Лише чекати слушну мить,
Бо не було ще сили зла,
Яка б уникнути могла
Від неминучої покари.[12]
Терпіння довге без кінця
Приборкує людські серця.[13]
