Люсі Мод Монтгомері

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Люсі Мод Монтгомері
Lucy Maud Montgomery.JPG
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Люсі-Мод Монтгомері (англ. Lucy Maud Montgomery; 30 листопада 1874 — 24 квітня 1942) — канадська письменниця і поетеса, авторка 23 романів, 530 оповідань і більш ніж 500 віршів; її надруковані щоденники нараховують понад 5000 сторінок. Твір «Енн із Зелених Дахів» (1908) став бестселером і тільки за перші 5 років був перевиданий 32 рази. Вважається, що саме він надихнув Астрід Ліндгрен на написання низки книжок «Пеппі Довгапанчоха».

Цитати[ред.]

  •  

Господь на небесах – й у світі мир і спокій, — тихо прошепотіла Енн[1][2]. — «Енн із Зелених Дахів»

  •  

І хіба не слід готуватися до найкращого теж? Воно не менш імовірне, ніж найгірше[3][2]! — «Енн із Зелених Дахів»

  •  

Правда ж це чудово, що завтра буде новий день, у якому ще не сталося жодних помилок[4][5]! — «Енн із Зелених Дахів»

  •  

Та хоч стежина перед нею пролягала тепер вузенька, вона знала, шо обабіч неї розкриються квіти тихого щастя. Їй належало пізнати радість невтомної праці, шляхетних прагнень та щирої дружби. Ніхто не забере в неї уяви й не зруйнує чудового світу веселкових мрій. А на шляху завжди є місце для нових поворотів[6][2]! — «Енн із Зелених Дахів»

Про Люсі Мод Монтгомері[ред.]

  •  

На острові принца Едуарда, що на сході Канади, є національний заповідник. У тому заповіднику є маленька стилізована ферма Зелені Дахи, а трохи поодаль прилаштувався маєток Приморський Далвей. Ці споруди входять до музейного комплексу Енн Ширлі. Ферма Зелені Дахи – будинок кузенів Люсі-Мод Монтгомері, куди вона поселила дівчинку-сироту Енн та її опікунів, брата й сестру Метью і Маріллу Катбертів[7]. — З есею «Люсі-Мод Монтгомері»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

Те, що більшість дівчат Монтгомері сирітки, – не лише данина вікторіанській прозі, але і вплив біографії авторки. Люсі-Мод було заледве два роки, коли померла її мати, а батько, неспроможний піклуватися про дитину, віддав дівчинку в опіку, згодом знову одружився, й онучку виховували бабуся й дідусь, які жили саме на острові Едуарда; поруч не було інших дітей – мала росла відлюдьком, бавлячись із двома уявними подругами, яких нарекла Кеті Моріс і Люсі Ґрей (це анаграми з її власного імені)[7]. — З есею «Люсі-Мод Монтгомері»

  — Ганна Улюра

Примітки[ред.]

  1. Пер. Анни Вовченко
  2. а б в Ніч на Венері, 2020, с. 177
  3. Пер. Анни Вовченко
  4. Пер. Анни Вовченко
  5. Ніч на Венері, 2020, с. 176
  6. Пер. Анни Вовченко
  7. а б Ніч на Венері, 2020, с. 175

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg