Кравчук Олексій

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кравчук Олексій

Олексій Кравчук — український актор, режисер, Заслужений діяч мистецтв України. З 2006 року — директор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса[1].

Цитати[ред.]

  •  

Мені пощастило, бо перший мій досвід роботи, мій перший етап був свідомий. І його, так би мовити, розвивав Володимир Кучинський. Спочатку я працював у нього як актор, і мені надзвичайно сподобалося і досі подобається те, що він робить. Подобаються ті ідеї, які він ще тоді, на початку вісімдесятих років, вкладав в театр. Я вважаю його своїм вчителем, бо власне тоді в мене і виникло бажання займатися режисурою[2].

  •  

На жаль, театри існували і існують до сьогодні більше від адміністративного впливу. Це і в законодавстві прописано, і в самій системі побудови театрів в Україні закладено. Важливо, щоб ставка при цьому робилася на талановитих людей — режисера, який щось круте ставить, актора, який щось класне грає, художника, який щось надзвичайне малює, а не на те, що в країні має бути визначена кількість музично-драматичних театрів та в кожній області обов'язкова кількість театрів. Тобто важливо робити ставку саме на людей, а не на правила системи[2].

  •  

Мій глядач — це той глядач, який відкритий. Той, який готовий сприймати, і саме тоді він красивий. Розумієте, є глядач, який приходить з певним стереотипом, і ти бачиш, що він тебе не дивиться, а оцінює. І це теж добре. Він приходить не в ролі власне глядача, а в ролі «оцінювача». Такі глядачі теж на певних етапах потрібні. Але насправді найприємніше — коли людина приходить відкрита, незаангажована. Коли потім людина починає говорити про те, що ти створив[2].

  •  

Сьогоднішня війна — це відсутність культурної політики за 24 роки. І можна говорити про реформи, можна говорити про все, що завгодно, але якщо ми не будемо говорити про культуру — не буде нічого. От скільки зараз вкладається грошей в АТО? У десять разів більше треба вкласти в культуру. В театр, в бібліотеки, в освіту… Це треба усвідомлювати і не стидатись цього. Не можна зараз запхати культуру на задній план, бо тільки через це зможе відбутись справжнє відродження. Коли іде війна — треба говорити про культуру, тоді війна піде на задній план[2].

  •  

Насправді він найбільш типовий, бо в порівнянні з ним всі інші можна назвати нетиповими. Бо виникнення цього театру було найбільш правильним. Він з'явився не через систему, а через людину-мислителя, яка була вихована на надзвичайно сильній школі. І у Володимира Кучинського є надзвичайний дар — він збирає навколо себе в театрі талановитих мислителів. І тоді його робота, його драматургія змушує тебе думати[2]. — Про Львівський академічний театр імені Леся Курбаса.

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg