Кислиця Сергій Олегович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Кислиця
Sergiy Kyslytsya (cropped).jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Сергій Олегович Кислиця (нар. 15 серпня 1969, Київ) — український кар'єрний дипломат. З березня 2014 до 5 лютого 2020 року — заступник Міністра закордонних справ України. З 20 лютого 2020 року — постійний представник України при Організації Об'єднаних Націй.

Цитати[ред.]

  •  

Вважаю, коли закінчиться війна, у нас буде більше людських і фінансових можливостей, досвіду, щоб повернутися на провідні позиції в системі ООН з виконання первинної мети цієї організації – підтримання міжнародного миру і безпеки. Колись Україна входила до першої десятки контрибуторів операцій з підтримання миру. Потім ми опустилися до другого десятка, потім до третього, зараз доходимо до четвертого. А Україна в силу свого досвіду й потенціалу може бути серед провідних країн світу, коли йдеться про участь у глобальних процесах підтримання миру і безпеки[1].

  •  

ГА є демократичним органом, де мають відбуватися політичні дискусії і де жодна країна не має права «вето», на відміну від Ради Безпеки, де ним користуються постійні члени, а деякі ним зловживають. Кожна країна може порушувати в Генасамблеї питання, які відповідають її національним інтересам. Яскравий приклад – порушення питання про ситуацію на тимчасово окупованих територіях України. [...] Тож будь-який член Генасамблеї має право висувати на її розгляд питання, яке, на його думку, зачіпає національні інтереси, і ми проти того, щоб якась країна, у нашому випадку Російська Федерація, заперечувала таке право[1]. — Про функціонування Генасамблеї ООН

  •  

Генеральна асамблея має близько двохсот пунктів порядку денного, який здебільшого розподілений серед основних комітетів. Відповідно, ми маємо забезпечувати участь у роботі всіх основних та допоміжних органів.
Тож ми доносимо інформацію про війну, про агресію, про її наслідки не лише на політичному рівні чи в розмовах із керівництвом секретаріату й послами, а за будь-якої нагоди[1]. — Про функціонування Генасамблеї ООН

  •  

Маємо коло держав, які однозначно на нашому боці. Але є, так би мовити, стабільний пул Російської Федерації – десь 17-25 країн. Якби я був, не дай Боже, російським послом, то мені було реально соромно, коли тебе підтримують такі «стовпи» прав людини, «чемпіони» боротьби за демократію, як Північна Корея, Сирія, Нікарагуа, Венесуела[1]

  •  

Найбільш ефективний спосіб боротьби з дезінформацією – це поширення правди, а не намагання спростовувати неправду, яку поширює, скажімо Небензя[2] або його підлеглі. Коли вони висловлюють зухвалу неправду або коли російські дипломати вдаються до образ чи приниження, тоді ми, звичайно, відповідаємо, у тому числі й публічно[1].

  •  

Питання воєнної агресії Російської Федерації та її наслідків, тимчасової окупації української території є наскрізним, бо воно є багатовимірним. Практично немає жодного пункту порядку денного ООН, де б не міг бути відображений той чи інший аспект війни. Якщо це екологія, то говоримо про екологічні наслідки на окупованих територіях – згадаймо проблему із зупиненням відкачування води із затоплених шахт. Якщо це освіта, то говоримо про проблеми освіти в захоплених регіонах, і таке інше[1].

  •  

Україна має щодо російської агресії неспростовні аргументи – Статут ООН, який встановлює заборону на застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави.
Порушення міжнародного права, спроби загарбати чужу територію, змінити кордони суперечать статутним положенням ООН. Тож які б не були міркування в усіх 193 держав-членів ООН, керівництво секретаріату має керуватися статутом Організації. Статут повинен бути керівництвом до дії у будь-якому питанні для керівників як робочих, так і головних органів ООН[1].

  •  

У світі на сьогодні майже двісті країн і територій. Він не є гомогенний навіть з точки зору сповідування цивілізаційних цінностей, релігії чи навіть прав людини, не кажу вже про політичні погляди чи рівень економічного розвитку. Світ поділено на групи країн. Партнерами України є передусім країни західноєвропейської, центральноєвропейської та східноєвропейської груп. Це приблизно 80-90 держав[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg